Вкрай незадовільним було й медичне обслуговування населення. В організованій 1890 року лікарні працював лише один лікар, подаючи допомогу жителям усього повіту.
З появою промислових підприємств і розвитком торгівлі зростало населення. Якщо до реформи у Вороновиці налічувалося 169 дворів і 1716 жителів, то 1905 року вже було понад 500 дворів і 3291 житель[1].
З весни 1869 по осінь 1876 року у Вороновиці в маєтку свого брата жив О. Ф. Можайський, російський конструктор та винахідник. Тут він провів свої перші досліди. О. Ф. Можайський збудував дерев'яний планер з нерухомими крилами, змонтований на чотириколісному візку. Планер прив'язували довгим мотузком до воза. Коли запряжені коні швидко тягли воза, особливо з гори, планер злітав у повітря і рухався за возом. При зменшенні швидкості апарат знижувався і котився на своєму візку.
В кінці XIX і на початку XX ст. процес розшарування селян y Вороновиці посилився. На 1903 рік тут вже було 200 бідняцьких господарств, які зовсім не мали землі. Близько 100 господарств мали менше однієї десятини кожне. Земельний голод і злидні змушували бідноту йти на заробітки в міста, наймитувати в поміщицьких маєтках та в куркулів. Рятуючись від голоду, частина селян вирушила до Казахстану, Сибіру, в степи України. За 1901—1903 рр. з села виїхало 17 родин. У наступні роки кількість переселенців зросла.
Тяжко жилося й робітникам Степанівського цукрозаводу. Робочий день тривав 14—15 годин. Мізерні заробітки скорочувались різними штрафами. Жили робітники у глиняних халупах та землянках. В казармах на одне спальне місце припадало по двоє робітників, які відпочивали позмінно.
Таке становище трудящих вело до загострення класових протиріч на селі.
Вороновиця не лишалася осторонь революційних подій 1905—1907 років. Восени 1905 року застрайкували робітники Степанівського цукрового заводу. Вони вимагали 8-годинного робочого дня, поліпшення умов праці. На підприємстві розповсюджувалися листівки, в яких повідомлялося про кривавий злочин царизму 9 січня в Петербурзі, про революційні події в країні. Листівки закликали робітників і селян посилювати боротьбу проти самодержавства. Брацлавський повітовий справник доповідав губернським властям, що страйк робітників Степанівського цукрозаводу став загрозливим. Застрайкували й селяни, які працювали в економіях Вороновиці, Сорочина, Зарудинців, Обідного та інших сіл. Селянськими заворушеннями позначені й наступні роки.
Пожвавлення капіталістичних відносин на селі напередодні першої світової війни призвело до посилення експлуатації і дальшого розшарування селян Вороновиці. В цей час сталися певні зрушення в розвитку освіти. Вороновиця вже мала дві однокласні і одну двокласну школи. 1913 року на кошти селян відкрили ремісничу школу, в якій 28 чоловік навчалися ковальського й столярного ремесла[2].
Звістка про повалення самодержавства надала трудящим нових сил у їх боротьбі. Організаторами її стали бідняки й солдати, що повернулися з фронту. В жовтні 1917 року відбувся збройний виступ. Жителі Вороновиці та прилеглих сіл заарештували і роззброїли начальника місцевої міліції Тимчасового уряду, звільнили з-під арешту слюсаря А. Обливача, якого власті затримали перед цим за вчинений опір. Лише силою карального козацького загону виступ селян було придушено.
Трудящі Вороновиці схвально зустріли Велику Жовтневу соціалістичну революцію і рішення II Всеросійського з'їзду Рад. Надрукований за ініціативою вінницьких більшовиків і доставлений у кількох десятках примірників до села
