ками в селі Війтівцях Липовецького району активні учасники Вороновицької підпільної групи Д. Андріяш, А. Суворов, Б. Шуляк.
Група підпільників в селі Зарудинцях продовжувала діяти до приходу частин Червоної Армії. Вона здійснювала диверсії на телеграфних лініях і на дільниці вузькоколійної залізниці Вороновиця — Фердинандівка, пустила під укіс кілька німецьких ешелонів з боєприпасами і продовольством. Патріоти провадили також агітаційно-пропагандистську роботу серед жителів навколишніх сіл, залучали їх до боротьби з гітлерівськими окупантами, друкували й розповсюджували антифашистські листівки[1].
Сотні жителів Вороновиці самовіддано билися з окупантами на фронтах Великої Вітчизняної війни. Багатьох з них було нагороджено орденами й медалями. Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні військовий моряк нині контрадмірал В. С. Пилипенко, льотчики П. А. Колісник, Г. М. Олійник.
У районі Вороновиці протягом тривалого часу відбувалися жорстокі бої з фашистами. Радянські воїни визволили село 13 березня 1944 року. Окупанти, відступаючи під ударами Червоної Армії, залишили після себе у Вороновиці згарища і руїни. Загарбники зруйнували майже всі споруди колгоспу, громадські приміщення, багато житлових будинків, цукровий завод та інші підприємства. Повністю знищили техніку, на фермах не залишилося жодної тварини.
Ще неподалік гриміли бої, а трудящі селища взялися за відбудову господарства. Доводилося робити все спочатку. Незабаром відновила діяльність партійна організація цукрового заводу. Під її керівництвом колектив робітників та інженерно-технічних працівників розпочав відбудовувати підприємство. На суботники й недільники виходили всі мешканці. Вони ремонтували пошкоджені будинки, садили дерева.
Розгорнули роботу медичні установи, культурно-освітні заклади, районний клуб, бібліотека. На початку 1945/1946 навчального року в районі була відновлена довоєнна мережа шкіл.
Поверталися додому фронтовики, бралися до мирної праці. На Степанівському цукрозаводі партійна організація вже в 1948 році нараховувала 38 чоловік. Комуністи очолили соціалістичне змагання, в якому брали участь майже всі робітники підприємства. Завод став давати продукцію. Вже в перший рік після відбудови на підприємстві не було жодної бригади, жодного робітника, які б не виконали норми. Завод виконав річне завдання на 124 проц. і одержав понадпланового прибутку 350 тис. крб. Знижувалася собівартість продукції. Собівартість одного центнера цукру зменшилась за четверту п'ятирічку на 6 крб. За рахунок цього підприємство одержало надпланових нагромаджень 400 тис. крб. Понад 300 виробничників перевиконали взяті соціалістичні зобов'язання. Одинадцять бригад і два цехи завоювали звання колективів відмінної якості. За перевиконання виробничих завдань заводу було присуджено третю всесоюзну премію Міністерства харчової промисловості СРСР та ВЦРПС[2].
В 1947 році почало працювати ще одне підприємство — швейна фабрика.
Важко було колгоспникам. Не вистачало тягла, сільськогосподарського реманенту. Бракувало робочих рук. У селі лишилися в основному жінки, старики й діти. З великими труднощами колгоспники провели першу сівбу і збирання врожаю. Трудящі Вороновиці дістали від держави значну допомогу. На початок січня 1945 року Вороновицька МТС мала ЗО тракторів, які вирушили на колгоспні поля. Тракторист І. Поліщук та його товариші виступили ініціаторами руху за економію пального. Вороновицька МТС перевиконала річний план робіт і посіла провідне місце в соціалістичному змаганні механізаторів Вінниччини[3].Колгосп за допомогою
