Особливого піднесення набирає антипоміщицька боротьба в 1848 році, коли розгорнулись революційні події в Західній Європі. Тільки того року в Подільській губернії селянським рухом було охоплено 91 село і 5 маєтків[1]. На придушення селянських заворушень кидались значні поліцейські й військові сили.
Великих страждань народним масам завдавали епідемічні захворювання. 1848 року в губернії від холери померло 32 960 чоловік. У зв'язку з майже повною відсутністю ветеринарної служби в губернії того року від виснаження і ящура загинуло 7 тис. голів великої рогатої худоби[2]. Подібні народні бідування часто повторювалися.
Організовані форми охорони здоров'я у губернії по суті перебували ще в процесі зародження. До 1861 року були відкриті в кожному повіті перші маленькі лікарні. Всього в лікарнях губернії нараховувалося 410 ліжок. Сільські лікарні, як правило, перебували в поміщицьких маєтках. Будучи на утриманні поміщиків, вони, звичайно, обслуговували їх сім'ї. В таких умовах тільки заможні верстви населення за велику плату могли одержати медичну допомогу. Акушерську «допомогу» подавали 12 повитух. А тим часом у губернії проживало майже мільйон жінок[3].
На низькому рівні знаходилась і народна освіта. Окремі парафіяльні школи, які уціліли до початку XIX ст. у Брацлавському, Вінницькому, Літинському, Могилівському повітах, перебували в такому жалюгідному стані, що їх під час ревізії 1820 року навіть не включали до списків діючих шкіл. На рівні гімназій існували школи тільки у Вінниці, Барі та 4-класна школа в Немирові. Вони перебували під контролем польської шляхти. Викладали в них польською мовою. Школи були недоступні дітям трудящих. Після придушення польського повстання 1830—1831 рр. царський уряд запровадив у школах навчання російською мовою. Остання стала офіційною мовою діловодства в усіх судових установах Подільської губернії. Певні зрушення в розвитку освіти відбулися в середині XIX ст. За даними 1854 року, в губернії вже діяло 364 навчальні заклади, в т. ч. 2 гімназії, повітове училище[4].
Щоб тримати народні маси в покорі, самодержавство всебічно використовувало релігію. Царський уряд давав щедрі привілеї духівництву, виділяв великі кошти на будівництво й обладнання церков, монастирів та різних культових установ. Ще в кінці XVIII ст. на Поділлі нараховувалось аж 1442 церкви. Подільська губернія залишалась однією з найбільш відсталих окраїн царської Росії.
Та, незважаючи на несприятливі умови, в краї пробуджувалась громадська думка. Розвивалось культурне життя, на яке великий вплив мали видатні діячі культури, що перебували на Вінниччині. В різні роки тут жили російський художник-реаліст В. А. Тропінін, український письменник І. П. Котляревський, польський поет і драматург Юліуш Словацький. До Тульчина приїздив О. С. Пушкін, де зустрічався з керівником Південного товариства П. І. Пестелем.
В кінці 20-х років XIX ст. на Вінниччині збирав народні легенди письменник О. П. Стороженко. На їх основі він написав такі оповідання, як «Голка», «Кіндрат Бубенко-Швидкий» та ін. Уродженець Цоділля Ян Засідатель став відрмим художником-портретистом. Його роботи «Селянська дівчина», «Українка», «Невідома жінка», «Подолянка» експонуються
