1888 року М. М. Коцюбинського було обрано на 4 роки гласним Вінницької міської думи.
 | На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область.djvu/91}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Великий вплив на розвиток музичної культури мав славетний український композитор М. Д. Леонтович. З 1902 по 1904 рік він викладав співи у середніх навчальних закладах Вінниці. Леонтович створював хорові колективи і виявив себе невтомним організатором і популяризатором музики серед широких народних мас.
Певну роль у громадсько-політичному й культурному житті міста відіграли місцеві газети. Першою була «Винницкая газета». Почала вона виходити в 1906 році, але проіснувала всього 4 місяці. Недовговічними виявились і її наступниці «Винницкий листок» (1907 р.) та «Куранты» (1911 р.). Цікавою була газета «Винницкий голос», що почала виходити з березня 1912 року. Вона широко висвітлювала місцеве життя і займала негативну позицію щодо реакційної політики царського уряду. Але за наказом генерал-губернатора її закрили. Довше за інші (1912–1916 рр.) проіснувала газета «Юго-Западный край» — орган Вінницької міської думи.
Напередодні першої світової війни у Вінниці відкриваються кінотеатри, які належали приватним особам. У міському театрі і Народному домі часто гастролювали російські і українські театральні трупи, зрідка приїжджали сюди і польські актори.
Визначною подією в мистецькому житті міста був приїзд на гастролі в 1915 році корифеїв українського театру М. К. Заньковецької та П. К. Саксаганського. Уславлені актори, виступаючи з трупою Ф. Свєтлова, виконали провідні ролі у найвидатніших п'єсах І. К. Карпенка-Карого, М. Л. Кропивницького, Панаса Мирного, М. П. Старицького.
В процесі розвитку капіталізму народжувався й формувався робітничий клас. Робітники від світанку до ночі надривались у непосильній праці, одержуючи за неї від 8 до 15 крб. на місяць. За таку ж саму роботу жінкам платили 5–7 крб., а підліткам — ще менше. Значна частина заробітку йшла на штрафи, які здиралися з трудящих за кожну дрібницю. З поширенням марксистсько-ленінських ідей зростала класова свідомість пролетаріату Вінниці. Цьому значною мірою сприяла марксистська література, яка поширювалась у Вінниці[1]. Під час обшуків поліція не раз виявляла заборонену літературу, зокрема: «Маніфест Комуністичної партії» К. Маркса і Ф. Енгельса, праці К. Маркса «Класова боротьба у Франції» та «Наймана праця і капітал», В. І. Леніна «До сільської бідноти» та ін.[2]. Особливе значення в справі революціонізації пролетаріату відіграла ленінська «Искра». В цій газеті за серпень 1901 року друкувалася кореспонденція з Вінниці, у якій викривалося свавілля губернатора. З 1904 року в місті активно діяла соціал-демократична організація. Її члени розповсюджували серед населення революційні листівки, закликали його до боротьби з царизмом.
На знак протесту проти кривавого злочину царизму — розстрілу мирної робітничої маніфестації перед Зимовим палацом 9 січня 1905 року — разом з трудящими країни застрайкували і робітники вінницьких підприємств. Особливо активізувалась боротьба у квітні 1905 року. Робітники механічного заводу «Молот», пивоварного, цегельного заводів та ряду інших підприємств проводили мітинги та збори, на яких обговорювали вимоги до капіталістів. 25 квітня більшість ремісників
- ↑ ЦДІА СРСР, ф. 1405, оп. 530, спр. 111, арк. 152.
- ↑ ЦДІА УРСР у Києві, ф. 301, оп. 1, спр. 816, арк. 42–46.
