Вінниця на той час стала місцем перебування 20-тисячного гарнізону, до складу якого входили: 15-й запасний полк, 2-а повітряна ескадра, 530-а Вятська піхотна дружина та інші військові частини. Більшовики проводили серед солдатів гарнізону агітацію і мали тут великий успіх. Солдати 15-го запасного полку активно підтримували революційні виступи трудящих. Більшовики Вінниці водночас викривали контрреволюційну діяльність меншовиків, есерів, бундівців та українських буржуазних націоналістів, вели боротьбу за витіснення їх з Рад. Проведена робота давала свої наслідки, есерівсько-меншовицькі депутати втрачали вплив на маси, робітники відкликали їх з Рад й обирали замість них більшовиків. У виконкомі Ради створилася більшовицька фракція, куди ввійшли М. П. Тарногродський, П. М. Жуков, С. Кудряшов та ін. На своєму засіданні 3 вересня Рада робітничих і солдатських депутатів уперше прийняла більшовицьку резолюцію з основних питань поточного моменту. В резолюції йшлося про конфіскацію поміщицької землі, в ній закликалися трудящі до боротьби з контрреволюцією. Під керівництвом міської партійної організації робітники Вінниці готувалися до збройного повстання. Виконком Вінницької Ради схвалює рішення сформувати червоногвардійський загін[1]. 23 жовтня у місті створюється ревком.
Щоб придушити революційний рух, штаб Південно-Західного фронту направив у Вінницю каральний загін. Як тільки карателі прибули до міста, вони насамперед вирішили захопити склади зі зброєю. Але революційні солдати 15-го полку не дозволили цього зробити. Рада робітничих і солдатських депутатів винесла рішення обеззброїти каральний загін і заарештувати помічника комісара Південно-Західного фронту меншовика П. Костіцина. Останньому вдалося втекти з міста.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді була поштовхом до рішучої боротьби трудящих Вінниці. Становище в місті стало дуже напруженим. 26 і 27 жовтня сюди з Південно-Західного фронту перекидаються значні контрреволюційні сили. 28 жовтня війська оточили Народний дім, де в цей час відбувалось засідання Ради, і зажадали повної капітуляції. Тоді ревком дав наказ революційним солдатам і робітникам виступити проти карателів. На вулицях міста почався запеклий бій[2]. Повстанці весь час чекали допомоги з Жмеринки від революційних солдатів 2-го гвардійського корпусу. Але допомога гвардійців запізнилася. Повсталі робітники й солдати змушені були відступити за межі міста. Частину революційних бійців було заарештовано.
Дізнавшись про повстання в Києві та виступ солдатів у Жмеринці, 2 листопада контрреволюційні війська спішно залишили Вінницю. До міста ввійшли частини 2-го гвардійського корпусу та вінницькі повстанці. Зразу відновила свою діяльність Рада. Вінниця була одним з перших міст на Україні, де робітники й солдати піднялись зі зброєю в руках на боротьбу проти буржуазного Тимчасового уряду.
Джон Рід у своїй книзі «10 днів, що потрясли світ», високо оціненій В. І. Леніним, писав: «З найвіддаленіших кінців неосяжної Росії, якою прокотилася хвиля запеклих вуличних боїв, звістка про розгром Керенського озвалася громовою
