луною пролетарської перемоги: Казань, Саратов, Новгород, Вінниця, де вулиці залиті кров'ю»[1].
Проте закріпити революційні здобутки трудящим Вінниці не вдалося. Контрреволюційні війська Центральної ради в середині листопада встановили в місті свою владу. Народні маси не припиняли боротьби проти контрреволюційних сил. 20 листопада більшовики скликали багатолюдний мітинг робітників і солдатів. Учасники мітингу в своїй резолюції писали: «Ми, робітники і солдати, що боролись тут, у Вінниці, за владу пролетаріату, вітаємо уряд робітників, солдатів і селян — Раду Народних Комісарів та обіцяємо підтримувати його всіма силами, не шкодуючи життя...»[2]
Разом з усім народом України трудящі Вінниці виступили з вимогою скликати Всеукраїнський з'їзд Рад. На цей з'їзд вони послали своїх представників. Одностайно з усіма делегатами вони голосували за встановлення Радянської влади на Україні.
Для керівництва революційною боротьбою у Вінниці більшовицька організація створила військово-революційний штаб. Цей штаб встановив тісний зв'язок з революційними військами 2-го гвардійського корпусу, які ввечері 9 січня 1918 року ввійшли у Вінницю. 17 січня в Білому залі міської управи під головуванням більшовика А. В. Іванова відбулось засідання Вінницької Ради разом з представниками підприємств і військових частин. На цьому ж засіданні обрали новий склад виконавчого комітету Ради робітничих і солдатських депутатів.
Міська дума, що в основному складалася з представників буржуазії, відмовилася визнати нову владу. Тоді Вінницька Рада ухвалила розпустити думу, що й було зроблено 23 січня, а членів міської управи заарештували за саботаж[3].
Вінницька Рада робітничих і солдатських депутатів розмістилася в будинку окружного суду і зразу ж розгорнула роботу. Вона встановлює робітничий контроль на підприємствах, налагоджує міське господарство, допомагає зміцнювати Радянську владу в інших містах і селах Поділля. Для підтримання революційного порядку в місті сформували загін Червоної гвардії. Буржуазію обклали контрибуцією. Важливу роль у розгортанні масово-політичної роботи відіграла газета «Набат», що почала виходити у Вінниці 26 січня 1918 року. На її сторінках друкувалися промови В. І. Леніна, постанови Радянського уряду, місцеві матеріали.
Мирне будівництво тривало недовго. На початку березня 1918 року Вінницю загарбали австро-німецькі окупаційні війська. Окупанти жорстоко розправлялись з робітниками, грабували народне добро. Про їх звірства на Поділлі газета «Правда» писала: «Як правило, німецькі батальйони, виїжджаючи в повіт або містечко, вводять стан облоги, встановлюють на всіх висотах кулемети з посиленими караулами і оголошують, щоб за дві години була здана вся зброя, причому на основі того, що мешканцями не здана ніби-то вся зброя, проводять поголовні обшуки, які супроводжуються побоями без різниці статі і віку та арештом багатьох. Заарештованих б'ють кожен день кілька разів палицями... Після цього відсилають у Вінницю, в головний штаб. Тут розстрілюють, засуджують до каторги»[4].
Трудящі міста активно боролися проти окупантів та їх поплічників. Вінницька більшовицька організація відкрила підпільну друкарню, де випускала листівки. У липні застрайкували залізничники Вінниці. Рух поїздів через станцію був повністю припинений.
Під ударами Червоної Армії і повсталого українського народу восени 1918 року австро-німецькі війська почали відступати з України, але на зміну окупантам прийшла Директорія. Після безславної поразки в Києві вона отаборилася у Він-
