каменю, з яких найбільшу цінність мають багато орнаментовані шиферні плити, що служать парапетами на хорах. Але найбільш цінною пам'яткою образотворчого мистецтва, що має світове значення, є, безсумнівно, унікальний настінний живопис. Софійські фрески і мозаїка XI століття збереглися майже повністю до наших днів. Було споруджено Георгіївську церкву та Ірининську з монастирем.
Ярослав, будуючи Софійський собор, задумав його як центр новоутвореної руської православної митрополії. Тому тут же споруджено і палац митрополита, який пізніше огородили кам'яною стіною (залишки її знайдені під час археологічних розкопок на території Софіївського заповідника у 1948–1949 рр.). При Софіївському соборі були засновані школа і перша на Русі бібліотека.
У першій половині XI століття площа Києва не обмежувалася територією «Города Ярослава». Ремісниками і купцями був заселений Поділ. Тут в XI столітті були споруджені укріплення Нижнього міста. Існували заселені квартали на Замковій горі, Щекавиці, в районі Кудрявця, далі йшли монастирі, слободи і приміські села.
На південь і схід від міста містився заповідний парк, в якому князь і близькі йому особи влаштовували полювання. Він займав територію Хрещатої долини (Перевесіще) та її схили до Печорська і Клова. За ним знову починалися приміські слободи, монастирі і села.
За свідченням іноземців, зокрема Тітмара Мерзенбурзького, у XI столітті в Києві налічувалося понад 400 церков. Звичайно, це перебільшено, але, безперечно, відображає враження, яке справляв Київ XI століття на тих, хто його відвідував. В цей час населення Києва, за даними досліджень, становило близько 100 тис. чоловік[1]. Іноземці вважали його більшим за тогочасний Лондон.
- ↑ Д. И. Иловайский. История России, т. 1, ч. 2. М., 1880, стор. 14; М. Грушевский. Очерки истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века. К., 1891, стор. 18; М. Н. Тихомиров. Древнерусские города. М., 1956, стор. 140.
