країни. До класу феодалів тяжіла і багата верхівка ремісничого і торгового населення — голови ремісничих об'єднань, найбільш багаті майстри і купці. Але основну масу населення становили у древньому Києві трудящі люди — дрібні ремісники, торговці і феодально залежні верстви — смерди, закупи, холопи та інші.
Внаслідок глибокого соціально-економічного розшарування в Київській Русі загострюється класова боротьба. В Києві не раз вибухали народні повстання проти князів та міської аристократії. Рушійною силою в цих класових виступах були ремісники, смерди та міська біднота.
Вся історія древнього Києва — це історія безперервної боротьби між пригнобленими низами і пануючим класом. «Гора» — аристократичний кремль і Поділ — демократична ремісничо-торговельна частина нижнього міста —завжди протистояли одна одній, що було проявом глибоких суспільних суперечностей, характерних для феодального міста.
Київ — політичний центр Древньоруської держави і резиденція великого князя, в руках якого зосереджувалася вся повнота влади — законодавчої, виконавчої, судової і військової. В час князювання Ярослава Мудрого тут було створено «Руську Правду» — перший кодекс законів на Русі. В Києві було видано і багато інших законодавчих актів: «Правда Ярославичів», «Устав Володимира Мономаха» та інші.
В середині XI століття почала складатися та соціально-економічна система, яка в першій половині XII століття призвела до феодальної роздробленості Древньої Русі. Удільні князі постійно вели між собою війни за землі. Дуже часто, хоча вони й були васалами київського великого князя, претендували на київський стіл, через що у XII–XIII століттях йшла жорстока боротьба за великокнязівську владу.
Після смерті Ярослава Мудрого влада перейшла до його синів. Київ, а разом з ним і великокнязівський стіл одержав старший син Ізяслав.
У 1068 році на Русь напали половці. Ізяслав з своїми братами Святославом Чернігівським і Всеволодом Переяславським виступили проти них. У битві на річці Альті вони зазнали поразки. Половці загрожували Києву. Кияни звернулися до князя з вимогою зброї для захисту міста. Але Ізяслав відмовив, побоюючись, що вони повернуть її проти нього. У відповідь на це у місті спалахнуло повстання. Були розгромлені двори князя і найбільш ненависних феодалів. Ізяслав утік до Польщі, сподіваючись знайти допомогу у князя Болеслава Сміливого. Повстанці проголосили великим князем полоцького князя Всеслава Брячеславича, звільнивши його з в'язниці, куди його посадили Ізяслав з братами.
Проте Всеслав прокнязював тільки сім місяців. У 1069 році Ізяслав з польським військом на чолі з Болеславом Сміливим захопив Київ і жорстоко розправився з киянами. 70 керівників повстання було страчено і багатьох осліплено.
З 1073 року аж до їх смерті йшла міжусобна боротьба за київський стіл між Ізяславом, Святославом і Всеволодом. Всеволод пережив своїх братів, і час його князювання (1078–1093 рр.) був відносно спокійним. Після смерті Всеволода у 1093 році зайняти київський стіл мав можливість його син w:Володимир Мономах, але він відмовився на користь сина Ізяслава — Святополка, мотивуючи це тим, що той був представником старшої лінії роду Ярослава.
