вугілля працюють малолітні робітники протягом 11 годин робочого дня і без півгодинної перерви на сніданок. Плата дітям визначається в середньому 30 копійок на день»[1].
Каторжна праця, низька заробітна плата, політичне безправ'я — все це піднімало робітників на класову боротьбу. Уже наприкінці XIX століття серед шахтарів селища посилюється вплив соціал-демократів[2]. Напередодні і в роки першої російської революції революційною роботою серед шахтарів Селезнівського рудника керувала Алмазно-Юр'ївська організація РСДРП.
У квітні 1902 року на шахтах селища розповсюджувались листівки під назвою «Що таке прямі і непрямі податки?», які викривали політику царизму, капіталістичну експлуатацію. Розповсюдження нелегальної літератури у наступні роки посилилося. В донесенні місцевої поліції відзначалося, що в ніч на 28 квітня 1903 року на Селезнівських рудниках були розкидані прокламації «Російська соціал-демократична робітнича партія», «Листи до товаришів».
Звістка про звірячу розправу царизму з робітниками Петрограда 9 січня 1905 року сколихнула весь пролетарський Донбас. Шахтарі Селезнівських рудників організовано провели маївку, на якій представники Юр'ївської соціал-демократичної організації виголошували політичні промови, спрямовані проти самодержавства і капіталу. Страйк, який спалахнув у травні 1905 року на шахті № 2, тривав кілька днів; ним керував страйковий комітет на чолі з робітником Яковом Чорним. Страйкарі організували факельний похід до шахти № 1 і звернулися до робітників із закликом підтримати їхній виступ. До страйку приєдналися гірники шахти № 1 та інших рудників. Масовість і організованість страйку налякали підприємців. Шахтовласники, чекаючи підходу карателів, погодилися з вимогами робітників про підвищення заробітної плати. Карателі, які наспіли, жорстоко розправилися із страйкуючими. Керівники страйку та його активні учасники були заарештовані, а їхні сім'ї вислані із селища[3].
Однак це не послабило революційного руху шахтарів селища. Під впливом Луганської та Алмазно-Юр'ївської організацій РСДРП робітники Селезнівського рудника ще енергійніше розгортають революційну боротьбу. На початку 1906 року на шахтах створюються профспілки, в яких сильним був вплив більшовиків. Організовано пройшов першотравневий страйк гірників Селезнівського рудника в 1906 році. У селищі відбувалися мітинги, на яких більшовицькі оратори роз'яснювали робітникам їхні завдання в боротьбі з самодержавством[4].
Під впливом робітників-шахтарів революційні настрої поширювались і серед жителів ближніх сіл. Так, 1 серпня 1906 року в селі Селезнівці за рішенням загального сходу селяни приступили до поділу поміщицької землі[5].
Після поразки першої російської революції царський уряд з усією жорстокістю обрушився на пролетаріат та його революційні організації. На шахтах були розігнані профспілки, які, на думку шахтовласника Мсциховського, «є центром пропаганди, а гроші профспілки витрачаються на придбання зброї та злочинної літератури»[6].
У роки столипінської реакції акціонери Селезнівського товариства за рахунок посилення експлуатації гірників збільшили основний капітал з 2,5 до 4 млн. крб. Було закладено нову капітальну шахту № 3, збудовано електромеханічну майстерню.
На одному полюсі йшло нагромадження капіталу, а на другому — злиденності. Низький життєвий рівень, антисанітарні умови, в яких жили шахтарі, привели в 1910 році до спалаху епідемії холери, внаслідок чого загинуло багато жителів селища.
- ↑ Газ. «Донецкая жизнь», 10 листопада 1911 р.
- ↑ М. Погребінський. Станіслав Вікентійович Косіор. К., 1963, стор. 14.
- ↑ Луганський облпартархів, ф. 2, оп. 1, спр. 592, арк. 2.
- ↑ М. Балабанов. Нарис з історії робітничого руху на Україні, X., 1928, стор. 88.
- ↑ Газ. «Донецкие новости», 1906 р., № 14.
- ↑ Журн. «Красный архив», 1927, № 25, стор. 196.
