Більшовицька газета «Звезда» в червні 1911 року писала: «Умови роботи шахтарів не тільки на Селезнівському руднику, а й взагалі на шахтах в окрузі нестерпні в повному розумінні цього слова. За нестерпну працю в надрах землі, без світла і повітря, щохвилини ризикуючи бути похованим за життя, робітник заробляє максимум 35— 40 карбованців на місяць. Туляться робітники в сирих, темних приміщеннях, нерідко просто нашвидкоруч виритих землянках по 10—15 чоловік у кожній». І далі в газеті зазначалося: «…нема гірше життя, ніж життя шахтаря. Це — повільне, болісне вимирання, каліцтво у фізичному і культурному відношенні. Тут, на шахтах, не дотримуються навіть мінімальних правил щодо робітників, установлених нашим законодавством».
Страйкова боротьба робітників ставала дедалі організованішою. З 1 по 4 травня 1911 року страйкували робітники шахти № 2, а з 8 по 13 травня — гірники шахти № 1 Селезнівського рудника. Гірники поставили перед адміністрацією вимогу збільшити заробітну плату. Під час страйку з найближчого Шубінського рудника прибули стражники, які, роз’їжджаючи по робітничій колонії, силою змушували робітників ставати до роботи. Страйк закінчився частковим задоволенням вимог робітників шахти № 2, яким було добавлено 5 копійок з вагончика видобутого вугілля[1].
На знак протесту проти кривавого злочину царських властей на Ленських золотих приїсках робітники рудника у квітні 1912 року провели масовий політичний страйк. Страйковий комітет підтримував тісний зв’язок з більшовицькою організацією Алчевська. Щоб замінити страйкуючих робітників, адміністрація виписала волзьких татар. Та останні, під впливом більшовицької агітації, відмовилися працювати, заплативши адміністрації штраф по 25 крб. кожний. Жорстокими поліцейськими репресіями страйк вдалося придушити. У червні 1913 року, разом із пролетарями Луганська і Алчевська, шахтарі Селезнівки масовим страйком висловили протест проти монархії сім’ї Романових[2].
Розв’язана імперіалістами світова війна принесла капіталістам величезні бариші. Так, у 1916 році Селезнівське акціонерне товариство збільшило свій основний капітал з 4 до 5 млн. крб. Становище ж шахтарів селища в роки війни ще більше погіршилося. В 1916 році то на одній, то на іншій шахті Селезнівських рудників спалахують страйки, викликані посиленням експлуатації і зростанням цін на продукти першої необхідності.
Наприкінці 1916 року шахтарі створюють невелику, але міцну рудникову більшовицьку організацію. До її складу ввійшло близько п’ятнадцяти чоловік — робітники Буненко (він же — організатор осередку), Брильов, Жданов, Райцев, Челяєв, Колода (страчений фашистами у роки Великої Вітчизняної війни), Тютющенко, Сокольников, Даренський, Ларченко, Суслов, Ананьївський[3]. Більшовики зміцнюють зв’язки з шахтарями, роз’яснюють їм грабіжницький характер війни, готують робітників до революційних боїв з самодержавством.
