Сторінка:Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область.djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Виникла проблема з вичиткою цієї сторінки


Звернення І. Федоровича (Трясила) до народу 1630 р.

29 поселень, а по річці Ворсклі та її басейну — 9[1].

Багата шляхта, одержуючи королівські «пожалування», покріпачувала населення «окраїн». Часто для заохочення перших поселенців королівський уряд надавав їм певні пільги, на кілька років звільняв від повинностей. Шляхетні колонізатори, що прибували з королівськими грамотами на нові землі і заставали їх уже заселеними, пред’являли населенню свої права на «послушенство», а згодом остаточно його закріпачували. Великі володіння мали на Полтавщині польські магнати Потоцький, Жолкевський, Конєцпольський та інші. Не відставали від них і українські феодали. Тільки ополяченому українському магнатові Вишневецькому належало тут близько 40 тис. селянських і міщанських господарств[2].

Основна територія сучасної Полтавщини входила в цей час до Черкаського староства Київського воєводства. Частина її земель, що пізніше належали до Лохвицького, Роменського та Галицького повітів, була південно-західною окраїною Російської держави (в середині XVI століття т. зв. Путивльський рубіж — кордон Росії з Польсько-Литовською державою проходив по р. Сулиці).

На кінець першої чверті XVII століття землі нинішньої Полтавщини розподілялися між обводами, чи староствами,— Черкаським, Переяславським та Миргородським, що були в складі Київського воєводства[3].

Панування польських та литовських феодалів негативно позначалося на економічному розвитку краю. Нестерпним тягарем був феодально-кріпосницький і національно-релігійний гніт для трудящих міст і сіл — головних виробників матеріальних благ. Частина сільського населення, не маючи польової землі, не могла вести самостійне господарство. Такими були городники, халупники, підсусідки, комірники та інші.

Пригноблені маси чинили відчайдушний опір наступові феодалів. У травні 1596 року селяни й козаки — учасники повстання під проводом С. Наливайка — після поразки біля Білої Церкви і в урочищі Гострий Камінь створили укріплений табір під Лубнами в урочищі Солониці. До них приєдналися жителі навколишніх сіл. Понад 10 днів повстанці мужньо оборонялись і завдали численних втрат ворожому війську. Польський гетьман Жолкевський не зміг захопити табір і пішов на переговори, пообіцявши помилувати учасників повстання. Повстанці

  1. Л. В. Падалка. Прошлое Полтавской территории и ее заселение, Полтава, 1914, стор. 61.
  2. Історія Української РСР, т. І, К., 1953, стор. 178.
  3. М. В. Лятошинський. Історичний нарис територіального складу Полтавщини, К., 1929, стор. 203.