Сторінка:Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область.djvu/18

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Виникла проблема з вичиткою цієї сторінки


Газ. «Полтавские губернские ведомости», 12 травня 1848 року.

а селяни ж під загрозою кари позбавлялися права навіть скаржитись на поміщиків. Пригноблені маси Полтавщини співчували і подавали всіляку підтримку гайдамацькому рухові.

У відповідь на закріпачення козаки села Кліщинців (тепер Черкаської області) в 1761 році повстали. Для придушення виступу сюди прибули каральні загони, озброєні гарматами. Учасники повстання виявили виняткову витримку і відвагу. Лише в 1774 році війська змогли зламати їх опір. У 1789 році вибухнуло повстання в селі Турбаях проти поміщиків Базилевських. Повстанці створили за козацьким звичаєм самоврядування і протягом чотирьох років не корилися царській владі.

На час утворення Полтавської губернії — 1802 рік — тут жило 1 343 029 чол., а в 1845 році — 1 636 317 чол., серед яких 667 805 поміщицьких селян та 18119 дворових людей. Решту населення становили селяни, козаки, міщани, купці та дворяни.

У складі губернії спочатку було 10 повітів — Гадяцький, Золотоніський, Кременчуцький, Лубенський, Полтавський, Переяславський, Прилуцький, Пирятинський, Роменський і Хорольський. Згодом було створено Костянтиноградський та Миргородський, а пізніше — також Зіньківський, Лохвицький та Кобеляцький повіти.

Основними власниками землі, пасовиськ та лісів у губернії були поміщики. У 1846 році 72,2 проц. усієї землі належало поміщикам[1].

Селяни і козаки займалися головним чином хліборобством і скотарством. Землю обробляли плугом, ралом та бороною. Строки сівби дуже розтягувались: озимину починали сіяти в перших числах серпня, а закінчували в листопаді. Зернові жали здебільшого серпами. Навіть у 40-х рр. XIX століття тут «лише в крайності» застосовували замість серпа косу[2].

Продукти тваринництва все більше ставали предметами внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Сприятливі природні умови та зростання попиту зумовили швидке збільшення поголів’я худоби. У 1845 році в Полтавській губернії було 224950 голів коней, 82 210 волів та корів, 639 909 свиней. Худоба в основному була зосереджена в маєтках поміщиків та в господарствах заможних селян, а переважна більшість населення не мала ні волів, ні коней[3].

Поволі розвивалися ремесла. Вже на початку XIX століття в повітових містах працювало близько 3000 ремісників: шевців, кравців, шапошників, столярів, мідників та інших. Значна частина селян, не пориваючи із землеробством, займалась різними промислами: в Зіньківському й Гадяцькому повітах, наприклад,— чинбарством та чоботарством, у Полтавському — бондарським промислом, у Миргородському — виготовленням коліс; в Опішні виробляли глиняний посуд, а в Решетилівці обробляли смушки і т. д. Значну частину продукції продавали часто на досить віддалених ринках. Так, грунські колісники (Зіньківський повіт) відправляли свої вироби в Кременчук і Полтаву; решетилівські смушки через скупщиків та оптових Торговців потрапляли не тільки на найбільші російські ярмарки, а навіть і за кордон.

  1. І. О. Гуржій. Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України першої половини XIX століття, К., 1954, стор. 55.
  2. Н. Арандаренко. Записки о Полтавской губернии, ч. II, Полтава, 1849, стор. 48—49.
  3. И. И. Игнатович. Помещичьи крестьяне накануне освобождения, Л., 1925, стор. 324.