Сторінка:Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область.djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Сталася проблема з вичиткою цієї сторінки
На місці цього тексту повинне бути зображення.
To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область.djvu/19}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images.

Відбілювання полотна на Полтавщині. Кінець XIX століття. Багато селян-кріпаків працювало на поміщицьких підприємствах. За неповними даними, на початку XIX століття на Полтавщині було 35 промислових підприємств, що виробляли продукції на 18301 карбованець[1]. Найзначнішими серед них були селітрові буди, де працювало 684 робітники. Згодом виникли суконні фабрики, шкіряні, миловарні та цегельні заводи. На початку 2-ї чверті XIX століття були засновані цукрові заводи. Перший завод побудував у селі Бодакві Лохвицького повіту поміщик Майоров у 1828 році, а через рік завод виробив 180 пудів цукру[2]. Виникли підприємства для виробництва сільськогосподарських знарядь. Напередодні реформи 1861 року в Полтавській губернії було: 16 суконних фабрик, 71 селітрова буда, 18 цукрових заводів, 10 шкіряних, 15 — по виробництву свічок, 12 салотопних, 7 миловарних, 14 цегельних, 7 пивоварних, один маслотопний, 4 кахельні, 4 канатні, 3 ткацькі заводи, 2 фабрики килимів, поташний завод, тютюнова фабрика, Кременчуцьке підприємство Потьомкіна, де вироблялися молотарки, віялки, плуги, соломорізки тощо.

Чималу питому вагу в господарстві мало гуральництво. Горілчані заводи були майже в кожному поміщицькому маєтку. Вартість продукції гуралень значно перевищувала вартість продукції всіх інших промислових підприємств губернії.

В умовах самодержавства і кріпосництва культурний рівень широких мас народу був низький, їх свідомість була обплутана тисячами передсудів і забобонів. І все ж ліквідація польсько-шляхетського засилля в результаті визвольної війни 1648— 1654 рр. сприяла піднесенню грамотності трудящих. У великих селах при церквах були створені початкові (т. зв. дяківські) школи, де вчилися діти козаків, селян і духівництва. В містах працювали школи, засновані братствами.

У 1803 році на 1763 містечка і села було 87 дяківських шкіл, де навчалося 783 учні.

У т. зв. народних училищах двох губерній — Полтавської та Чернігівської — в 1802 році навчалися всього 894 учні, серед них 70 дівчат[3]. За 20 років — з 1831 по 1850 — гімназичну освіту в губернії здобули всього 296 учнів[4].

У 1830 році була створена перша громадська бібліотека в губернії[5].

З 2 квітня 1838 року на Полтавщині почала видаватися перша газета «Полтавские губернские ведомости». Виходила вона раз на тиждень, її передплачували у 1842 році лише 30, а в 1848 році — 38 чоловік[6].

На Полтавщині була високо розвинута народна творчість. З уст в уста передавалися чудові твори напівлегендарної співачки, поетеси і складальниці пісень Марини Гордіївни (Марусі) Чурай (1625—1653 рр.), яка народилася поблизу Полтави. Відомо понад 20 пісень Марусі Чурай, серед них «Засвистали козаченьки»,

  1. ↑ Труды Полтавской ученой архивной комиссии. Вып. 13, Полтава, 1915, стор. 108.
  2. ↑ Центральний державний історичний архів СРСР (далі ЦДІА СРСР), ф. 1296, он. 5, спр. 675, арк. 16.
  3. ↑ Труды Полтавской ученой архивной комиссии. Вып. 13, стор. 91.
  4. ↑ С. А. Геевский. Автобиография, К., 1894, стор. 181, 192.
  5. ↑ Газ. «Полтавские губернские ведомости», 16 листопада 1863 р.
  6. ↑ ЦДІА СРСР, ф. 1281, он. 4, спр. 56, арк. 40; спр. 46, арк. 40.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Історія_міст_і_сіл_Української_РСР._Полтавська_область.djvu/19&oldid=132525