Трудящі села під керівництвом парторганізацій ретельно вивчали і впроваджували передові методи роботи в сільському господарстві. За кермо трактора, наслідуючи приклад П. Ангеліної, сіли колгоспниці Н. Павлюк, Л. Шевченко, Г. Романенко та багато їхніх подруг. Розгорнувся рух п'ятисотенниць. По 500–535 цнт цукрових буряків з кожного гектара одержували В. І. Литошко, Л. І. Очкур, П. І. Зубець та ін. Розвивалося громадське тваринництво. За високі показники в роботі конюхи колгоспу ім. Леніна В. С. Дяченко і М. П. Бородавко, конюх колгоспу ім. Шевченка І. Т. Буряк, трактористи МТС Ф. М. Сильний, С. К. Бандура, Н. І. Кунах, У. Маковій у 1939 році були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Н. І. Кунах і У. Маковій, а також свинарка колгоспу «Перше травня» М. Т. Зубчик були учасниками виставки в 1940 році.
Зміцнювалася матеріально-технічна база колгоспів. У 1940 році хлібороби артілі ім. Сталіна одержали найвищий у селі врожай: зернових культур 14,5 цнт, картоплі 130 цнт з кожного гектара[1]. Рік у рік зростала оплата праці колгоспників. Так, в артілі ім. Шевченка в 1939 році було видано на трудодень по 1,8 кг хліба, а в 1940 році — по 3,8 кг зерна, крім того, колгоспники одержали гроші, картоплю тощо.
На основі дореволюційної ткацької майстерні до 1932 року працювала кустарно-промислова школа ткацтва й вишивки, перетворена 1933 року на артіль «Червоний ткач», що виготовляла килими, скатерті, вишивані сорочки тощо. В селі діяли також маслозавод, що став до ладу в 1935 році, райпромкомбінат, обозно-ремонтна майстерня.
Сталися зміни і в галузі охорони здоров'я та освіти. В селі відкрито районну лікарню, медамбулаторію, дитячу консультацію, санепідстанцію. В медичних закладах було 8 лікарів і 15 чоловік середнього медперсоналу. В 1936 році в новобасанському лісі Забловщині відкрився дитячий санаторій. Ще в 1934 році ліквідовано неписьменність. Всі діти шкільного віку навчалися. В селі діяли середня (з 1935 року), дві семирічні й початкова школи, в яких 60 учителів навчали близько 1170 дітей. Замість сельбуду відкрито будинок культури, де працювали хоровий і драматичний гуртки. В школах та будинку культури була добре налагоджена спортивно-оборонна робота. Велику культурно-масову роботу провадила районна бібліотека.
У грізні роки Великої Вітчизняної війни трудящі Нової Басані разом з усім радянським народом стали на захист Вітчизни. З перших днів війни до лав Червоної Армії пішли понад 2 тис. чоловік. Жінки, діти, літні люди збирали врожай, працювали на будівництві оборонних споруд. Діяв створений з активістів села винищувальний загін для боротьби з диверсантами. Коли наблизився фронт, почалася евакуація в східні райони країни населення, а також громадської худоби і сільськогосподарської техніки.
Фашисти захопили Нову Басань 15 вересня 1941 року. Вони створили в селі комендатуру й поліцію, реквізували у селян худобу, хліб, забирали теплий одяг, розправлялися з активістами. 17 вересня 1941 року окупанти люто закатували активістів колгоспників Г. Зубця і З. Куща, пізніше розстріляли комуністів С. Я. Гузька, І. В. Поліна, О. І. Нагорного. На базарній площі влаштували тимчасовий табір для військовополонених червоноармійців.
На початку 1942 року в селі була створена підпільна патріотична група, яка влилася в партизанський загін ім. Щорса під командуванням уродженця с. Пісок О. Є. Кривця. Партизани розгромили в Новій Басані склади окупантів і приміщення поліції та жандармерії. Фашисти вирішили знищити загін. У грудні 1942 року в село прибув каральний загін військ СС, який чинив звірства в усьому районі. Есесівці спалили села Піски, Рокитне та інші, а в Новій Басані розстріляли 364 чоловіка[2]. Тоді загинули комуністи Г. І. Крупенко, П. С. Сердюк, Я. Г. Карпухно,
