Сторінка:Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область.djvu/188

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

А. А. Дьогтяр, голови місцевих колгоспів Ф. Г. Шапаренко і О. С. Яценко, агроном Г. Г. Зубець, учитель І. М. Романенко та ін. За час окупації гітлерівці вивезли на каторжні роботи до Німеччини 118 юнаків і дівчат. Проте зламати опір радянських людей їм не вдалося.

У вересні 1943 року частини Червоної Армії почали визволення Новобасанського району. Окупанти під ударами радянських військ спішно відступали. 21 вересня 1943 року бійці 21-го стрілецького полку 180-ї стрілецької дивізії визволили село[1]. На чолі радянських розвідників, що першими ввійшли в село, був новобасанець майор В. Г. Тимошенко.

Відступаючи, німецько-фашистські окупанти спалили всі виробничі приміщення семи колгоспів, повністю знищили десятки будинків: приміщення багатьох районних установ, паровий млин, ткацьку майстерню, лікарню, медамбулаторію, дитячу консультацію, райпромкомбінат і обозноремонтну майстерню, всі будівлі та обладнання МТС і 54 житлові будинки. Загальні збитки, заподіяні гітлерівцями господарству села, становили понад 5 млн. карбованців[2].

Коли окупанти палили громадські приміщення, працівник райвно П. Ф. Прилипко і учень Вася Овчинников, ризикуючи життям, пробралися в будинок культури і винесли звідти зібрані з усього району 6 тис. радянських шкільних підручників, які після визволення були роздані дітям.

Мужньо билися новобасанці з ворогом у лавах Червоної Армії і в партизанських загонах. 2139 чоловік нагороджені орденами й медалями. 698 чоловік полягли смертю хоробрих у боротьбі з фашистськими загарбниками. Їхні імена золотими літерами викарбовані на обеліску Слави, спорудженому в центрі села. Біля села — братська могила і над нею пам’ятник «Скорботна мати», де поховані останки 364 розстріляних фашистами жителів Нової Басані. Сюди ніколи не заростають стежки.

Трудящі Нової Басані всім, чим могли, допомагали Червоній Армії: надсилали бійцям посилки з теплими речами, здавали хліб, збирали гроші у фонд оборони. Зокрема, на побудову літака тільки працівники МТС зібрали 15 тис. карбованців.

Переборюючи величезні труднощі, жителі села взялися за відбудову господарства. Були відновлені всі колгоспи. Дбаючи про зміцнення громадського тваринництва в артілях, колгоспники зводили худобу, яку їм вдалося зберегти. Уже в 1943 році в колгоспах було по 20—24 коней, а в колгоспі «Перше травня» — 47,6 господарств не мали жодної корови. На фермі колгоспу ім. Леніна було 52 свиней, в решті або не було зовсім, або налічувалося по 3—8 голів. Працювати доводилося в тяжких умовах. Не вистачало тяглової сили і робочих рук. Колгоспники мусили орати власними коровами, майже всі польові роботи виконувати вручну. І все ж у 1943 році було посіяно близько 800 га озимих культур. Колгосп ім. Шевченка в числі перших 7 колгоспів району повністю засипав посівний матеріал[3]. На кінець 1943 року відновила роботу МТС.

Велику допомогу колгоспам подали трудящі братніх республік, зокрема Російської Федерації. Вони надіслали худобу, 4 трактори, 8 вантажних автомашин. 1947 року МТС одержала 5 тракторів з Челябінського та Алтайського тракторних заводів і 10 комбайнів з Херсона. 1943 року став до ладу райпромкомбінат, технічне устаткування для якого було одержано від держави. Колгоспи села для своїх господарських потреб відкрили кузні, столярні майстерні, хлібопекарні. 1945 року почав давати продукцію маслозавод. Оскільки лікарня була зруйнована, для неї тимчасово обладнали інше приміщення, і в жовтні 1943 року вона вже прийняла перших хворих. У той час там працювало п’ять лікарів. Відновилися заняття в усіх чотирьох школах. Відкрилися будинок культури й бібліотека. У 1944 році стала виходити районна газета «За трудові подвиги».

  1. Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні, стор. 441.
  2. Філіал Чернігівського облдержархіву в Ніжині, ф. Р-1736, оп. 1, спр. 18, арк. 7—44; ф. P-1844, oп. 1, спр. 2, арк. 22, 25—36.
  3. Там же, ф. Р-1736, oп. 1, спр. 25, арк. 1, 72, 73.