Але окрім тих героїв, яких ми знаємо по імени, як же богато було таких, що жертвували своє життя і свою кров за Україну безіменно, нікому невідомі, ніким не згадані! Кількож по всій Україні залишилося високих могил, насипаних на місці, де знайшли спільну домовину десятки і сотки героїв, — кількож по всіх наших Землях є побоєвищ, заораних, закопаних, на яких тільки час від часу віднаходять кости незнаних войовників! В старих літописях нераз віднаходимо згадки про таких безіменних героїв, які своєю хоробрістю приєднали славу українській землі. Згадаємо кількох таких славних героїв, яких імени не знаємо.
За князя Святослава Завойовника напали на Київ дикі Печеніги. Сила їх була така велика, що вони облягли місто довкола. Ніхто з Київа не міг ані вийти, ані прийти до міста; люде не мали поживи і стали голодувати. По другім боці Дніпра був один із княжих воєводів, але він не знав, що в Київі така біда і не приходив з помічю. Тоді старшини міста сказали: „Чи не знайдеться хто, що відваживсяб перейти на той бік Дніпра і прикликав воєводу на поміч?“ — Тоді один хлопець сказав: „Я піду“. — Зачудувалися міщане, бо хлопець був молодий, а треба було перейти через ворожий табор і переплисти через Дніпро. Але сказали йому: „Іди!“ Хлопець узяв до рук узду і пішов між Печенігів. Він навчився кілька печеніжських слів і став питатися: „Чи не бачив хто мойого коня?“ Печеніги бачили, що він має узду в руках і думали, що це їхній хлопець. Так відважний хлопець перейшов ворожий табор і дійшов аж до Дніпра. Над рікою скинув убрання, скочив у воду і став плисти на другий беріг. Аж тепер побачили Печеніги, що хлопець піддурив їх і почали стріляти до нього з луків; але він відплив уже далеко і стріли не долітали до нього. З другого боку хтось підїхав човном і перевіз його до воєводи. Хлопець розказав воєводі, в якій біді є Київ, — воєвода зараз казав готовити військо і скоро човнами перевізся до Київа. Печеніги налякалися і пустилися втікати. Оттак хлопець своєю відвагою вратував Київ з ворожих рук. Яка шкода, що літопись не переказала нам його імени!
Богато таких завзятих героїв було в козацькі часи.
В 1629 р. Татаре напали на Галичину. Головний свій табор вони поклали біля села Конюшок (під Рогатином). До цього села зайшов один козак з запорожського війська, що стояло тоді під Бурштином. Татаре схопили козака і почали розпитувати його, чи де в околиці є військо. Козак
