про російський уряд усе те, що сама вичитує з англійських часописей). Хто з сирійців не боїться доноса, той може собі передплачувати з Єгипту не тільки поступові, ба навіть виразно революційні, антитурецькі часописи. Не завадить сказати при нагоді, що Єгипет, як вільна країна, є взагалі революційний антитурецький притулок, себто не тільки для арабів, а так само й для природніх турків-смігрантів. В Каїрі або Олександрії „молодотурецькі“ емігранти раз-у-раз видають які-небудь часописи турецькою мовою, змісту революційного[1].
Кажучи про освіту, науку й письменство арабської нації, себто про таку річ, де характеристичною ознакою буває не стільки расова кров, скільки мова, саме ж арабська мова, ми повинні тутсамо згадати про освітнє становище і у арабів т. зв. барбарійських, инакше маврів, що залюднюють північну Африку (турецький Трипіль, васально-французький Тунис, французький Альжир і самостійне султанство Марокко). Бо й сами маври вважають себе за арабів, дарма, що їх расова кров не арабська, а побільше берберська. З тих країв самостійне Марокко вважає себе за справжній халіфат; а турецького султана за те, що він титулує себе „халіфом“, зве самозванцем[2]. Про Марокко ми вже мали побіжну нагоду сказати, що там освіта й письменство завмерли на свойому середньовіковому мусулмансько-схоластичному рівні, який, зрештою, тішиться великою пошаною й по-за марокськими межами[3]. В турецькому Триполі панує загально-турецька темнота. Тунис прилучено до Франції ще зовсім недавно (1881); тому-то, коли ми досі не бачимо в ньому поважнішого поступу в европейськім дусі, то вину за те можна-б було якось скласти, поки-що, на те, що французи панують у тій країні ще дуже короткий час. Тільки-ж великих просвітніх успіхів в европейському дусі не видко, на жаль, і в сусідньому Альжирі — дарма, що Альжир перебуває під французьким пануванням уже три чверті століття, — і самі французи мусять констатувати факт недостатнього европеїзування в тій країні[4]. Не можна заперечувати
- ↑ Про арабську пресу в Єгипті я докладно написав в уже згадуваній своїй роботі: „Всемусульманскій университетъ при мечети Азгаръ въ Египтѣ“, на ст. 22-31. Там читач знайде й характеристику важніших органів, знайде теж зразки полеміки.
- ↑ Султанська династія, що панує в Марокку, виводить свою генеалогію од Хасана, старшого сина Мохаммедової дочки Фатими. Через те султан Османської держави, що величає себе „халіф“, а сам — навіть не є араб зроду, виходить на їх погляд простісіньким узурпатором. Між Марокком і Туреччиною нема через те жаднісіньких дипломатичних зносин
- ↑ Велика медреса в марокському Фесі має багацько схоластичних професорів (богословів та правників) і, в певній мірі, конкурує з єгипетським Азгаром та, теж відомою, медресою в Мецці.
- ↑ Правда, французький орієнталіст А. Шательє, що його брошуру про іслям у XIX століттю (писану ще в 1888 році) переклала на російську мову А. А. Калмикова („Исламъ в XIX вѣкѣ, изданіе А. Л. Кирснера“, Ташкент, 1900), каже, що ті европейсько-цивілізаційні результати, яких досягла Франція в Альжирі, треба вважати за розмірно значні (ст. 98). Але й Шательє констатує, що ввесь загал французів думає про це не так (ст. 96). Та й сам Шательє не може навести жадних конкретних фактів, окрім хіба того, що обрядова релігійність і побожність серед альжирців трохи поменшала.
