Сторінка:Адріян Кащенко. Борці за правду. 1947.djvu/138

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Ой, у Краснім на ставочку
 Туман осідає,
Чатували козаченки
 У зеленім гаї.
Ой, поставив козак Нечай
 Та сторожу в місті.
А сам пішов до кумоньки
 Звінок риби ззїсти…

Довго, довго виспівував кобзар про славного козацького лицаря, Данила Нечая, а побратим Нечая, Богун Іван, слухаючи ту думу, весь, пірнув у згадки про минуле, що було всього шість років до цього, але здавалося дуже давнім.

— Хто ж ще лишився живий з нас, — міркував він, — що вийшли з Січі поруч з Богданом?… Перебийніс, Ганжа, Нечай, Морозенко, Полов'ян, Мозир, Небаба, Чернота, Бурляй, Мізко-Дубина всі вже поклали свої голови за Неньку-Украіну… От про побратима Данила вже співають кобзарі… Чи й про мене ж співатимуть?… і чи скоро заспівають?

 — Від кого ти навчився ціх дум? — спитав Богун, коли втомлений кобзар спинився.

— Ні від кого не вчився! — одповів той, повернувши до Богуна своє незряче чоло. — Сам усе те бачив. Сам скрізь з ляхами бився, а як захопили вони торік мене пораненого, та випекли мені очі, так оце мені Господь Милосердний так дав, що я все, що було, пригадую та й виспівую.

Кобзаря почастували горілкою, і він почав заїдати салом. Богун придивлявся до співця і при-