Сторінка:Адріян Кащенко. Борці за правду. 1947.djvu/154

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

гін, сам же з трьома полками посунувся слідом по ньому.

Надвечір другого дня Довбня повернувся й розказав, що великий загін татарів сплюндрував Саврань, набрав ще ясирю й розташувався біля Саврані табором, упорядковуючи невольників. Розпитавши Довбню, де й як саме стоять татари, Богун прямо з походу направив полковника Глуха з Уманьським полком стати в лісі, на східньому боці Бугу, проти Саврані, а сам з останнім військом перейшов на західній бік Бугу і обійшов за ніч Саврань з півдня, вистежив за нею татарський табір і, як тільки почало благословлятись на світ, мов вихор, налетів на татарів, витолочуючи кіньми тих, що ще спали, і рубаючи тих, що вже прокинулися.

У таборі збився нечуванний гармидер. Татари натовпом кинулися до коней, що паслися косяком оддалеки, але кілька сот козаків вже заняли татарський косяк і, переймаючи тих, що бігли до нього, у пень їх рубали. Побачивши, що коней уже не добудуть, татари намагалися тікати пішки на південь, але тут так само чекали козацькі шаблі і за півгодини все поле біля Саврані вкрилося татарським трупом.

Про ясир тепер татарам годі вже було й думати, всяк рятував тільки самого себе, і козаки вже розв'язували бранців, а ті падали навколюшки, прославляючи Милосердного, що зглянувся на їхню недолю.

Дуже мало кому з татарів пощастило вихопитись з табору й уникнути козацької помсти: тільки ті