Сторінка:Адріян Кащенко. Борці за правду. 1947.djvu/155

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


врятувалися, чиї коні стояли на припоні біля наметів та возів; усі останні бусурмани, побачивши, що на південь їм нема шляху, кинулися до Бугу, намагаючись переходити його бродом, але тут саме вибіг до берегу Глух з своїм полком і вдарив на татарів з того боку. Жах обхопив тоді будурманів і, впавши навколюшки, вони просили про милосердя.

Богун лютував сьогодня, як ніколи. Він смакував смерть бусурманів, помщаючись разом і за зраду козакам хана Іслама Гірея, і за загублену долю своєї нареченої, і за руїну України, але коли йому сказали, що біля річки татари вже покинули зброю і просять про милосердя, він зараз кинувся туди щоб припинити різанину. Його сивий кінь хутко ніс свого славного вершника поуз намети й гарби спорожнілого ворожого табору до Бугу, красуючись перед іншими кіньми, немов розуміючи, що його володар найголовніший і найславніший тут за всіх; але враз могуча рука Богуна примусила його стати на місці: від одного з наметів Богун почув своє ймення „Іване!“ Хоч не голосно пролунав той поклик, але Богун пізнав той голос, що кликав його: то був голос його милої, його нареченої Марини.

Раптом повернувши коня на поклик, Богун побачив Марину, що мов пташка з перебитим крильцем то вставала з землі й простягала до нього руки, то знову падала до долу.

Він зскочив з коня й кинувся до неї, Марина бліда, як смерть, впала йому на груди, заливаючи свого