Сторінка:Адріян Кащенко. Борці за правду. 1947.djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


у саєтове татарське вбрання. — Адже я вже досить добре розмовляю по татарському, Астарочко?

— Добре! Хан зрозуміє!

Коли увечері того дня хан навідався до Марини, вона не ховалася од нього, як звичайно було, під килими, або за софу, а зустріла його чемно й ласкаво.

Хан Іслам-Гірей був ще не старий і в його не дуже довгій рудій бороді тільки подекуди почала вибиватися сивина. Як для того часу, він мав добру арабську освіту. Улесливість прибічників та невольнича покірливість давно набридли ханові й упертість Марини разом з її соромливістю дуже приваблювали його до неї.

Побачивши сьогодня дівчину ласкавою й неполохливою, хан зрадів. Веселий він сів на софу й з посміхом почав розпитувати Марину, через що вона так його боїться.

— Великий царю! — сказала Марина. — Ти хочеш щоб я стала тобі дружиною, а як те може статися коли я бачу в тобі свого лютого ворога.

— Який же я тобі ворог? — спитав здивовано хан. — Глянь: ти бранка, невільниця, а в яких роскошах ти пробуваєш! Вороги так не чинять. Ти повинна почувати себе щасливою, бути мені вдячною й любити мене!

— А хіба пташка любить ту людину, що замкнула її у золоту клітку? Ти зроби так, щоб ці покої не були мені тюрмою.

Горде чоло Іслама стало суворим.

— Це неможливо, — одповів він. — По нашому закону жінки повинні жити в гаремі.