Хан млів від тепла молодого, дівочого тіла, але не хотів того виявити і не хотів дати згоду відразу.
— Це не така справа, — одповів він через скільки хвилин, — щоб тут її з тобою рішати. Побачуся з Хмельницьким, тоді й обміркую, що вчинити.
Побалакавши після того з Мариною ще з пів-години, хан помилував її рукою і, поцілувавши у чоло, вийшов з покою.
Через день після розмови з Мариною Іслам-Гірей зібрав до палацу всіх своїх мурзів на пораду. У найбільшому покої ханського палацу вся підлога була застелена коштовними килимами, а попід стінами довгими рядами стояли мнякі софи. По тих софах, підобгавши під себе ноги, сиділи, загорнуті у ріжнокольорові халати, сивобороді мурзи, молодші ж із них, що не вмістилися на софах, сиділи поперед них на шовкових подушках. Всі з увагою й острахом дивилися на хана, що сидів на окремій, найвищій софі, і чекали почути його власне слово.
— Знаєте ви всі, — почав не поспішаючись говорити хан, — яку велику шкоду чинять нам споконвіку козаки. Не буду вже я згадувати про ватажків їхніх Вишневецького, Сагайдачного, Кішку та Сулиму… Ті вже всі стали перед грізні очі Аллаха і прийняли од нього кару за свої вчинки… А от і в недавні роки козаки робили багато шкод нам з отаманом Бурлаєм та Хмельницьким. Тепер цей самий Хмельницький прибув у моє царство проси-