і доступілося навіть до Ковша, де стояли запорожські байдаки.
— Зрада! Зрада! — почали гукати запорожці й побігли з окопів по куренях.
У Січі збилася страшенна метушня. Козаки узброювалися й знову вибігали на окопи, на майдані ж був такий галас від гомону й лайки, що розібрати нічого неможна було.
Скоро кошовий повернувся до Січі й щось промовляв до козаків, але галас на майдані ще збільшився й нарешті там счинилася бійка. Два натовпи козаків наступали один на одного, а тим часом третій — притяг на плечах велику колоду й почав вибивати нею ковану браму пушкарні[1].
Василь чув, як гупала колода й брязчала залізна брама… бачив, як метушилися біля пушкарні козаки, й, щоб краще роздивитись, що там робиться та здибатись з братами, хлопець побіг на майдан, але там його зразу звалили з ніг і трохи не затоптали, так що хлопець ледве врятувався й, вибігши мерщій на башту, почав дивитися відтіля.
З окопів вчувалися вигуки:
— Не віддамо неньки Січі! Ляжем трупом!
А біля пушкарні вже бряжчали шаблі й блищали гострі чингали: там лилася братня кров запорожців.
Через який час гупання колоди увірвалося, й залізна брама пушкарні з стогоном упала на землю. Потишився й брязкіт зброї, й хлопець побачив, що невеликий натовп січової старшини почав тікати до
- ↑ Пушкарнею звався великий льох, у якому переховувалася всяка збров й гармати запорожського війська.
