паланки, а переможці-козаки почали викочувати з пушкарні гармати та виносити всяку зброю.
Галас на майдані все ж таки не вщухав і серед загального гоміну тепер вчувалися вигуки:
— К бісам зрадників! Андрія Ляха кошовим!
— Порохню!… Порохню! —
— Калниболоцький нехай веде нас! Усі ляжемо за волю та неньку Січ! —
Аж ось, трохи згодом, зразу всі потишилися, й Василь побачив, що серед майдану стоїть пан-отець з хрестом і про щось умовляє козаків, а коли він скінчив свою промову, козаки почали розходитись з майдану по курінях.
Тепер Василь без перешкоди добіг до пушкарні й зазирнув туди: неглибокий льох був повний усякої зброї та кухов з порохом та кулями. Недалеко від пушкарні стояв другий льох: військова скарбниця, але туди Василеві не довелося зазирнути, бо брама скарбниці була ціла й біля неї стояв вартовий.
Одшукавши нарешті Гната, Василь почав його роспитувати, що воно коїться на Січі.
— Ґенерал Текелій прийшов з військом, щоб зруйнувати Січу… — одповів йому Гнат похапцем, кудись поспішаючись. — Козаки хотіли оборонятись, та пан-отець умовив скоритись! —
— Нащо ж Січу руйнувати? —
— Нема часу з тобою базікати! — Он полковник мій аж оселедець свій скубе, так побивається. Ридає там, як мала дитина! —
Гнат побіг до паланки, а Василь пішов шукати брата Петра.
