Поки плоти були повні, почало вже розвиднюватись. У той час до берегу винесли січові образи й малу військову корогву, що Калнишевський дав Ляхові, й зараз же запорожці, побачивши свої святощі, потишилися.
Серед тієї урочистої тиші Василь почув голосний поклик кошового:
— Моліться, пани-брати, святій Покрові й святому Миколі, щоб захистили нас у поході й вивели в новий край!
Усі козаки: й ті, що були по плотах, і ті, що купчилися біля берегу, поскидали шапки й упали навколюшки.
Почулося голосне моління кількох тисяч людей.
Захоплений величністю хвилини впав навколюшки й Василь поруч Очерета й, дивлючись на суворе, але милосердне обличчя святого Миколи, почав класти часті поклони.
Моління скінчилося.
На дубах, що їх було прив'язано до плотів, козаки почали громадити на всі гребки, а ті, що були на плотах, почали відпихатися від берега довгими жердинами, й незграбні плоти один по одному почали помалу відлучатись од берегу й попливли Сисиною вниз до широкого Дніпра.
Після того, як поплив останній пліт, до берегу скупчилися всі байдаки, що поприїздили з рибалками й усі дуби та човни, які тільки запорожці спромоглися зігнати сюди з усієї околиці. Великих військових байдаків, як виявлялося, було всього десятків зо три, дубів же, баркасів та дрібних човнів набігла така сила,
