з плотами й тільки ранком другого дня, коли до війська прилучилося чимало зібраних по дніпрових протоках дубів та байдаків, Лях подав гасло, щоб байдаки нап'яли вітрила й рушили вільною ходою.
— Ну, тепер до вечера станемо в Кам'яному Базарі[1] — сказав Очерет, побачивши гасло кошового.
— Що ж то за Кам'яний Базарь? — зацікавився Василь.
Очерет росказав Василеві, що тепер у Кам'яному Базарі була запорожська, Ингульська, паланка, попереду ж там аж двічі була запорожська Січа.
Увесь день запорожці пливли Дніпром поміж островами, вкритими лісом та очеретами, й тільки над-вечір звернули у вузеньку річку Кам'янку, що, як і Підпільна, мила кручі під високою степовою горою.
Тут скоро Василь побачив щогли кораблів, а під горою білі будинки. То й був Кам'яний Базарь.
Байдаки бігли хутко й через кільки хвилин Василь розглядів, що побіля кораблів і вздовж берегу річки багато козаків купалося в річці, виблискуючи на сонці своїми широкими й дебелими спинами та дужими плечами.
На самому березі теж було видно чимало козаків. Вони сиділи купами й, порозкладавши багаття, варили вечерю. По-під горою, разом з димом від кабиць, розлягалися веселі згуки троїстих музик та жвавих пісень. По всьому знать було, що сюди ще не дійшла звістка про атакування Січі й козацтво жило ще своїм звичайним життям.
Тільки байдаки пристали до берегу, а вже пала-
- ↑ Тепер Кам'янка на Дніпрі, вище Бориславу, на Херсонщині.
