турка, перевезти тисячу запорожців до Аккерману кораблем за гроші. Після обіду козаки почали вже й перетягати на той корабель увесь свій скарб, щоб полегчити байдаки.
Поки кошовий отак порядкував військо до дальнішого походу, Очерет заохотив Василя поклонитися домовині запорожського кошового Костя Гордієнка.
Вони пішли від берегу й, проминувши всі будинки, попростували горою по-над крупами річища. Височенько на бугрі, вкритім степовою травою й ріжноколіровими квітками, біліло чимало кам'яних хрестів. Проминувши кілька з них, Очерет спинився біля одного хреста, що його було вроблено у плескуватий камінь, і, знявши шапку, побожно перехрестився.
— От тут лежить незабутній наш кошовий! Пером тобі земля, славний козаче! Лиха була твоя доля на цім світі — дай же, Боже, щоб хоч душа твоя мала спокій!
— А чим, батьку, цей кошовий уславився? — спитав Василь.
— Волю козацьку обстоював дуже й не тільки про Запорожжя дбав, а й про всю Україну піклувався. Я його добре пам'ятаю: щирий лицарь був… завзято рубався з ворогами… —
Старий козак полинув думками в минуле й почав оповідати хлоцеві про великі події, що сталися за часів Гордієнка: про бойовища під Переволочною й Полтавою та про руйнування Кодаку й Старої Січі, так що тільки над-вечір вони повернулися до коша.
Два дні ще стояли запорожці в Кам'яному Базарі, на третій же день кошовий підняв військо до схід
