порожці обідали й вечеряли найкращу варену й печену рибу; икру ж вони пекли окремо, виробляючи з неї коржі, щоб у дорозі не зіпсувалася.
На четвертий день вітерець подіхнув зі сходу. Кошовий подав гасло рушати й байдаки посунулися знову за водою.
Через який час запорожці виїхали в лиман. Широка просторінь його вразила Василя. Зелені плавні лишилися далеко на сході й здавалися тепер тоненькою стьожкою на обрії. Такі ж тоненькі стьожки суходолу були з правої й лівої руки: на очах же прямо була безкрая просторінь води, так що великі козацькі байдаки, що піднімали по півсотні козаків, здавалися, на сьому просторі лиману, нікчемними трісочками.
Надвечір отаманський байдак почав підвертати до південного берегу лиману.
— Підвертаємо до Прогноїв, — сказав Очерет Василеві. — Це, сину, теж наша земля — тут запорожська, Прогноїнська паланка.
— Як же запорожці обороняли цю паланку, коли вона звідусіль оточена бусурманськими землями? — спитав Василь. — Запевно, що тут татари вигубляли наших, як хотіли!
— То правда твоя. Обороняти цю паланку нам було нелегко й товариства гинуло тут чимало. Військо їздило сюди байдаками, а коли з татарвою війни не було, так сюди вільно ходили й чумаки з України по сіль, та й зараз ходять. А як тільки, було, наші де-небудь татарві пошкодять, так бусурмани зараз нашу паланку спалять, залоги повистинають, а чумаків у неволю поберуть. Наші, як прочують про це — зараз
