— Боронь, Боже, щоб ми взяли гроші. У нас коні не куповані… Наплодилися та вигодувалися на землі війська запорожського… Дали б вам і більше, так молоді ще.
Відокремивши два десятки коней під вагу, полковник доручив останніх осавулові, щоб той, викликавши собі товаришів, зробив під'їзд у бік Січі й вистежив, як стоїть військо Текелія.
— Чатуй усю ніч, Петре, — говорив полковник, — заступай військо й застерегай н с про небезпеку, як сам знаєш… Одно тільки тобі наказую, як отаман: щоб ні одного ти не зробив постріла на москалів, щоб ти нічим нас не виявив. Бо як довідається Текелій, що ми узброєно йдемо в Туреччину, то це дуже пошкодить не тільки н м, а й тому товариству, що лишилося по паланках, у Великому Лузі й на Берді, й нічого не відає про скасування Січі.
Упорядкувавши все до походу й застерігши товариство, що сю ніч ніхто спати не буде, Самійло Калниболоцький нагадав козакам, що, покидаючи рідну землю, треба вклонитися могилі великого козацького ватажка Івана Сірка.
Всі запорожці, як один, пішли за своїм отаманом і, поскидавши шапки, обступили могилу з надгробком тісним колом.
— Чи чуєш ти нас, славний козаче, батьку наш, з того світу? — голосно промовив Калниболоцький, впавши навколюшки біля надгробку. — Чи почуваєш, що ми, нікчемні нащадки твої, занапастили свою матір-Січ і, щоб зратувати хоч саму волю козацьку, мусимо покинути свій рідний край і святу твою домовину
