Сисиною й Підпільною, що підбігали до самої Січі. Ті плавні з кучерявими вербами та блискучими, блакітними річками й озерами вабили хлопця до себе, й він почав вигадувати, як би переїхати за Підпільню.
Простуючи до річки, Василь вийшов за браму. Там був січовий базар, що звався „Шамбаш“, але тепер і там було сумно, бо всі крамниці було замкнено. За те з базарю Василь побачив біля Підпільної затоку, а в затоці невеликі човни.
— Візьму човна, та й поїду у плавню, — зразу рішив Василь.
Йому стало весело й він побіг з високої гори до затоки. То був січовий „Ківш“, що в ньому звичайно стояли запорожські чайки, або байдаки й усякі рибальські човни. Тепер усі байдаки були в поході, лубів же та невеликих каючків у Ковші стояло чимало.
Василь жваво вскочив в один каючок, одв'язав його від верби й відіпхнув од берега. Весло було хлопцеві важкеньке, та він, взявши його під середину, спромігся закласти в уключину й почав гребти. Яке щастя! Човен посувався затокою далі від берега, туди, до Підпільної.
— Тепер я покажу їм, який я „малий“! — гадав, не тямлючи себе з радощів, Василь і все дужче працював веслом.
Він лагідно обминув кілька обідраних, негодящих байдаків, що доживали свій вік біля берега, й наблизився з затоки вже до річки; та як тільки потрапив на бистрю, — човен підхопило мов трісочку й понесло по-під берегом за водою.
Василь не стерявся й почав гребти дужче, але
