Сторінка:Адріян Кащенко. З Дніпра на Дунай (1919).djvu/72

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Скоро перед очима козаків з'явився на тім боці річки великий, захистний кут, оточений з трьох боків височенними скелями, а від Саксагані захищений рясним дубовим гаєм. Цей кут, що звався Орлячим Гніздом[1], хоч і був близько од Кривого Рогу, але добре заховавсь од нього за скелястими колінами річки.

Спустившись з степу до Саксагані, козаки перейшли її бродом і зникли під віттями дубів у темряві захистного гаю.

Через який час запорожці, не розкладаючи багаття, а повечерявши тим, що в кого було, полягали спати. Тільки Гнатові не спалося: великий косяк драгунських коней, що його він бачив сьогодня з гори, не давав йому спокою.

— Вони забрали ввесь наш січовий косяк, 16000 коней, — міркував молодий козак — так чому ж то нам не можна захопити хоч кілька десятків їхніх?

Сон зовсім одлетів од його очей.

— Піти хоч подивитись, де вони пасуться…

Гнат устав, захопив свій недоуздок і пішов до річки. Над річкою сю ніч не було нічної тиші, бо жаби по плесах саме справляли, мабуть, великий бенкет і счинили такий галас, що їх чути було за півмилі.

Тільки що Гнат вийшов з темряви діброви, як поруч нього опинилася чиясь темна постать.

— Куди це ти простягся? — почулося питання.

Гнат пізнав голос брата й, щоб не виявити своїх замірів, одповів:

— Та щось не спиться. Піду в проходку.

 
  1. Так він зветься й до наших часів, хоч дубів у ньому вже обмаль, а частину кута одрізано залізницею, що простяглася з Кривого Рогу до П'ятихатки.