Сторінка:Адріян Кащенко. Славні побратими (1919).djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

18

їх військового строю, добували з ними польські замки та вибивали хоругви польського війська, що були по великих містах. Коли в них під рукою ставало війська більше, ніж було треба, вони поділяли його на два, або й на три загони, доручаючи кожний загін якомусь доброму товаришові, досвідченому в військовій справі. До тих загонів знову приставали узброєні люде, бо чутка про повстання розійшлася вже по всій Україні. Нові загони знов поділялися й знову наростали й так воно йшло, аж поки вся молодь узброїлася й поробилася козаками, а в країні не лишилося нікого з ворогів.

Аж ось прийшов наказ від гетьмана Богдана Хмельницького, щоб усі козацькі ватажки як найшвидче збіралися до його під Білу Церкву, бо поляки прочуняли вже після Корсунського бойовища й зібрали на козаків нове військо.

І от, по слову гетьмана, посунули до Білої Церкви цілими річками козацькі загони, з возами, з усяким запасом та зброєю.

Зійшлися під Білою Церквою й побратими Богун та Нечай, прибули туди й Перебийніс з Небабою, а коли зібралися й останні загони, то все велике українське військо під приводом гетьмана Хмельницького посунулося до Пиляви. Там стояло велике польське військо, 60 тисяч вояків, бенкетуючи та вихваляючись своїм завзяттям. Бувши в такому великому числі, польські вояки були певні, що переможуть козаків, а проте, як тільки українське військо з Хмельницьким наблизилось до поляків, а козаки Перебийноса, вивернувши кожухи, ускочили в польський табор та гукнули „Алла, Алла!“ — щоб поляки подумали, ніби то набігли татари, польські верховодарі покинули своє військо й повтікали, переодягшись селянами, слідом же за проводарями кинулося в ростіч і все вели-