Сторінка:Адріян Кащенко. Славні побратими (1919).djvu/21

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

19

чезне польське військо, покинувши Хмельницькому й гармати, й харчі, і великі скарби.

Пішли звідтіля побратими Нечай та Богун з гетьманом і далі: були під Львовом і Замостям потім винищували поляків та жидів на Волині, билися під Збаражем та Зборовом. За ввесь час далеких походів Нечай уславився своєю запеклою вдачею, а Богун розумними порадами.

Під Зборовом Хмельницький так притиснув своїм військом польського короля, що вже йому не було порятунку, але гетьман не схотів узяти його в полон і згодився на замирення.

Скінчилася славна війна, і здавалося, що Україна стала вільною та незалежною ні від кого, та тільки вийшло по иншому: по зборовській умові Хмельницький згодився, щоб не всі люде, хто схоче, були козаками, я щоб козаків було тільки сорок тисяч; щоб на Україну знову повернулися польські пани, та щоб Волинь, Галичина й Поділля знову одійшли під польську владу.

Довідавшись про зборовську умову, козаки почали нарікати на гетьмана, що він зрадив Україну, а найбільше за всіх нарікали на нього Нечай та Богун — вони нізащо не хотіли пристати на умову.

 — Хто дав тобі силу звоювати Польщу, як не селяне? — гукав на раді Нечай до Хмельницького. — По чиїх кістках дійшов ти до Зборова? Тепер же, взявши силу, ти про поспільство вже й забув!

Не мовчав і Богун:

 — Ти посилав нас по селах та по містах піднімати людей, обіцяючи всім волю, а деж-ж вона, та воля, поспільству, коли ти згодився знову пустити на Вкраїну панів? Виходить, що ми, повіривши тобі, дурили своїх братів?!

 — Кого ж ти визволяв? — гримав знову Нечай: себе чи Україну? Казав, що Україну, і вона повірила