Сторінка:Адріян Кащенко. Славні побратими (1919).djvu/22

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

20

тобі, а взяв волю собі та старшині! Не гетьман ти, а зрадник!

Хмельницький дуже розлютувався на побратимів за образливі речі, а на Нечая намірився був своєю булавою, але, згадавши, що побратими були найвірнішими його помічниками й здобули собі великої слави, він перетерпів ту образу, а побратимів призначив полковниками на польську границю: Нечая — Брацлавським полковником, а Богуна — Винницьким.

Побратими сіли по своїх городах, упорядкували свої полки, оповістили селян, що всі вони вільні від панів, дали один одному обіцянку не вважати Зборовську умову й не пускати на землі своїх полків нікого з панів. Вони й додержували свого слова. Коли виперті під час повстання пани почали вертатися з Варшави та з Камянця на Вкраїну, простуючи повз Винницю або Брацлав, Богун та Нечай завертали їх назад, погрожуючи карою.

Пани жалілися на побратимів королеві, а той писав Хмельницькому, але гетьман не вважав на те, бо й сам уже бачив, що зробив помилку в зборовській умові.

Бачивши таке становище, польський гетьман Калиновський, що мав теж маєтки на Вкраїні, зібрав чимале військо й рушив на Вкраїну, щоб силою прокласти туди шлях панам.

Про те, що поляки знову йдуть з військом на Вкраїну, раніше за всіх довідався Нечай. Щоб перепинити Калиновського, він зібрав наспіх кілька сотень з свого полку й рушив назустріч полякам під Бар. Шлях з Брацлаву на Бар ішов саме повз Красне, де кілька місяців перед тим Нечай добув замок.

Жваво підходили козаки до Красного. Попереду йшли музики, — грали сопілки, та гули бубни, — а далі довгою гадюкою простягалися по шляху козацькі сотні, виблискуючи проти вечірнього сонця гострими