Сторінка:Адріян Кащенко. Славні побратими (1919).djvu/26

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

24

Побачивши, що Красне горить уже в кількох місцях, Нечай зрозумів, що вороги оточили його кругом і що йому не сила їх перемогти, проте, щоб розважити козаків, він почав жартувати:

 — Ну, що ж, діти! Видніще буде рубатися!

Нечай кинувся туди, де була пожежа, та, на лихо, кінь його спотикався й падав на купи трупу. Не маючи під собою сідла й стремен, Нечай якось не всидів і, коли кінь упав навколюшки, перекинувся через коневу голову. Тим часом ті поляки, що втекли були за браму, вже знову почали насідати на козаків, і коли Нечай підвівся з купи трупу та сідав знов на коня, ворожа куля влучила йому в плече. Побігла з козака гаряча кров, покропляючи такий, як і вона, червоний жупан полковника.

 — Чор-зна-які кулі в ляхів! — жартує Нечай: неначе чміль укусив!

Не вважає Нечай на поразу: вихорем літає від пожежі до пожежі, від брами до брами, і скрізь, де тільки збігався він з ворогами, виростали купи ворожого трупу.

Аж ось серед пекельної січі вдруге впав навколішки Нечаїв кінь і вдруге звитяжець Нечай перелетів коневі через голову та ще й так, що впав прямо до ніг ворогам. Загукали з радощів поляки, а один навіть устиг влучити полковника шаблею по плечах. У ту ж мить Нечай був на ногах і зняв з плеч голову харцизові. Тим часом козаки заступили полковника, і він знову скочив на коня й знову кинувся в бойовище, не помічаючи, як кров точилася з його вже двома цівками.

Так минала хвилина по хвилині, година по годині; скінчилася довга, пекельна ніч і почався тяжкий день, а бойовище не припинялося. Проте, де-далі ляхи все дужче натискали на козаків, переміняючи втом-