Сторінка:Адріян Кащенко. Славні побратими (1919).djvu/28

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

26

за волю своїх братів, за славу неньки України, а-ніж гинути нікчемними хлопами від ганебних канчуків.

З тим вийшла душа з могутнього тіла козацького звитяжця, і козаки принесли в замкові покої тільки ледве тепле тіло його.

Три дні й три ночі билися ще козаки з ляхами біля замку й у самому замку. На останку, коли вже не було кому оборонятись, поляки вбігли натовпом у замкові покої.

Саме під ту добу в замковій церкві стояла труна з тілом славного Нечая й два православні попи правили по йому панахиду серед плачу й ридання жінок та дітей, що збіглися в замок під страшну годину.

Побачивши, що робиться в церкві, розлютовані поляки вихопили з рук попів хрести, а їх самих почали бити. Даремне попи й усі люде просили панів узяти викуп за Нечаєве тіло золотом та дозволити поховати його з пошаною, як належить славному лицареві.

 — Ні, не буде сього! — гукали пани: Цей проклятий хлоп-схизматик поруйнував наші маєтки. Він лютий ворог наш. Порубаємо його тіло на шматки та кинемо псам на сніданок.

Пані з лютістю скинули Нечаєву труну геть на бік і, викинувши тіло на підлогу, почали сікти його шаблями на шматочки, коли тут несподівано кинулася до них Пріся Мельничка й мов божевільна, почала виривати з рук шаблі, гукаючи несамовито:

 — Вбийте мене! Вбийте ранійше мене!

 — Наречена Нечаєва! — сказав хтось, і це зрятувало її від смерти. Польські воякі звязали її й послали до Калиновського.

Про тіло ж Нечаєве зважили так:

 — Собаки не їстимуть його! — краще повкидати ці шматки в річку!