Сторінка:Адріян Кащенко. Славні побратими (1919).djvu/29

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

27

Так і зробили. Тільки, коли складали порубане тіло козакове в мішок, то голова Нечаєва десь зникла, і хоч як її розшукували, а так і не знайшли…

IV.

Тогож дня, як вороги знущалися над тілом славного Нечая, до города Винниці біг конем молоденький хлопець у польському вранні. Він сидів охляп на коні й, придержуючи однією рукою біля боку торбу, другою скільки духу гнав коня.

Вбігши в місто, він попростував до полковничого буднику. Вартові біля будинку пізнали, що той хлопець був джура полковника Нечая, Петрик, і впустили його просто до Богуна.

 — Пане полковнику! — ледве дихаючи, почав Петрик, ставши перед Богуном, — ти нічого не знаєш, не відаєш; вжеж твого побратима, славного Данила Нечая, на світі немає!… Його біле тіло вороги порубали па дрібні шматочки й укинули в річку під лід. Увесь полк Брацлавський загинув у Красному; тільки я врятувався, — через те, що передягся в оце вбрання польське… Я привіз з собою… голову славного полковника!… Голос у хлопця затремтів од сліз, у горлі стисло…

 — Голову? — спитав Богун, жахнувшись: ти ж кажеш, що ляхи порубали й укинули Нечаєве тіло в річку?…

 — Так, пане полковнику! одказав хлопець. — Та тільки голову я одрятував: я, перебраний, вільно ввійшов у замок саме толі, коли Нечаєва наречена однімала в панів його порубане тіло. Під час колотнечі я непомітно вхопив голову свого названого батька, сховав її під полу, виніс і привіз тобі, щоб хоч голову поховати, як годиться…