Сторінка:Адріян Кащенко. Славні побратими (1919).djvu/31

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

29

й придбав собі й усьому козацтву невмірущу славу! Спи спокійно й будь певний, що товариство козацьке за тебе помститься!

Поховавши побратима, Богун почав готуватись до війни з ляхами. Він знав уже, що в Калиновського й Ланцкоронського війска вдесятеро більше, ніж у його, і оборонити всю Винницю своїм полком він не зможе, а тільки вигубить своє військо. Одначе й покинути Винницю він нізащо не хотів, бо тим способом відчинив би двері Калиновському до руйнування всієї України. Через те Богун зважив лаштувати до бою манастирь і засісти там усім полком, поки гетьман подасть помочі.

Манастирь стояв на острові річки Бугу і підійти до його полякам можна було тільки льодом. Перше за все Богун надумав трохи зменшити польське військо, щоб легше було з ним змагатись. З цією метою він звелів попрорубувати впродовж річки великі ополонки й через ніч, коли ополонки пришерхли від морозу, притрусив їх соломою та снігом.

Через кілька день до Бугу наблизився Ланцкоронський з половиною польського війска, Калиновський же лишився трохи позаду. Щоб заманути поляків у ополонки. Богун з двома сотнями вийшов Ланцкоронському на зустріч за Буг і, наказавши козакам трохи постріляти з мушкетів, кинувся мов би то тікати до манастиря, обережно обминаючи ополонки.

 — А, прокляті хлопи!… — гукав услід козакам Ланцкоронський, — злякалися? Буде й вам те, що було вашим братам у Красному!

І він з кількома хоругвами найкращого війська кинувся наздоганяти Богуна. Великою лавою бігли польські вояки льодом, — простісінько на ополонки!… Враз затріщав тоненький лід під вагою, під людьми та кіньми, і мало не всі польські вояки опинилися