Сторінка:Адріян Кащенко. Славні побратими (1919).djvu/37

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

35

частину Винниці, що звалася „Нове Місто“; однак прилучитися до Богуна вони не мали змоги, бо між Новим Містом і манастирем стояв з військом Ланцкоронський, вибити ж Ланцкоронського звідти Глухові було трудно, бо треба було переходити річку, а лід уже завалювався.

Прождавши ще день і не діставши від Уманців помочі, Богун вийшов з манастиря й ударив на ворогів усим своїм полком. Молодецький був той наскок, і вороги не встояли: передні їх хоругви почали тікати шляхом до Бару, Калиновський та Ланцкоронський кинулися слідом, неначе б на те, щоб завернути втікачів, але й самі вже не верталися. Військо ж, довідавшись, що проводарі втекли, подалося й собі геть з міста.

Богун захопив усі польські гармати, всі вози з награбованим добром і, як шуліка, полетів за поляками.

 — Віддячимо, пани брати, за славного Нечая! — радо гукали козаки й чим-дуж гнали ворогів.

Два дні гнав Богун поляків, лишивши на шляху мертвими більше двох тисяч їхнього війська, і тільки на третій день, коли потомлені козацькі коні не мали вже сили бігти, він повернув до Винниці.

V.

Тихо під'їздив Богун до Винниці на чолі свого полку, втомленого завзятою щоденною боротьбою з ворогами. Він знав, що на тому, що сталося, боротьба не скінчиться… Знав, що поляки не зречуться України, бо Україна була дуже дорогою частиною польського королівства, і з неї поляки мали багато пожитку. Богун знав, що Україні треба готуватися ще до затяжної, рішучої боротьби з Польщею…