Сторінка:Адріян Кащенко. Славні побратими (1919).djvu/36

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

34

щоб захопити Богуна бранцем. Та, на щастя, добрий кінь його, почувши, що на йому немає ваги, враз вихопився на кригу, а разом з ним, держучись за гриву, виліз і полковник. Тим часом Богунові козаки, роздивившись, що між ними немає полковника, вже бігли від манастиря назад і, радо вітаючи свого славного ватага, підхопили його й помчали з ним до козацького пристановища, до манастиря.

Другого дня, коли до Богуна зібралися сотники, він весело жартував:

 — Добре вчора скупали мене ляхи в ополонці!

Отже, щоб часом не хвалилися вони та не гадали, що я їх налякався, треба сієї ночі знову дати їм себе в-знаки!

І він таки й справді знову показав себе ворогам: знову зробив несподіваний наскок і вигубив кілька сот ворожого війська.

Місяць минав, як Богун був в облозі. За цей місяць чимало вигубив він польського війська й дуже втомив ворогів своїми наскоками. Хоч для Калиновського втрата в війську й не дуже була помітна, бо до його все підходила свіжа поміч, — то з-під Камянця, то з-під Станиславова і навіть з Варшави, — та все ж таки давнішого войовничого запалу в польському війську уже не було.

Одначе, довідавшись, що до Богуна йде підмога, Калиновський, щоб не покинути Винниці, не здобувши завзятого полковника, знову кинувся штурмувати манастирь; та тільки й сей раз витримали козаки й дали таку одсіч, що навкруг манастиря лишилися купи ворожого трупу.

Ще не скінчилося це бойовище, як з манастирської дзвіниці побачили козаки, що йде до їх поміч. То йшов з своїм полком Уманський полковник Глух.

Незабаром Богун почув пальбу з рушниць і козацьке вигукування. Козаки, уманці, увійшли в ту