Сторінка:Адріян Кащенко. Славні побратими (1919).djvu/35

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

33

поміж возами й наметами ворожого табору козаки розпорошилися й незабаром Богун помітив, що лишився сам. Се помітили й поляки і, пізнавши Богуна, кинулися натовпом доганяти його.

Одбиваючись од ляхів шаблею з усіх боків, Богун через хвилину був уже біля берега, коло Бугу, аж тут навперейми йому забіг польський хорунжий Рогальський з десятком жовнірів, і один з них ударив своїм конем просто в груди Богуновому коневі і навіть уже підняв над козаком свою шаблю…

Та не такий був Богун, щоб його вбити простому жовнірові! Голова самого жовніра покотилася від Богунової шаблі раніше, ніж шабля ворожа доторкнулася до голови полковника. Проте ця перешкода трохи затримала Богуна, бо Рогальський, падаючи, вдарив його держалном від корогви по голові, а два польські вояки з радісним криком схопили його ззаду за руки, щоб стягти з коня та живцем притягти до Калиновського на муки та на ганебну страту, — і загинув би другий славний козацький ватаг, та не стерявся Богун і не схибла його міць: метнув він могутніми плечима — і обидва вороги, як груші з дерева, попадали з коней. Сам же полковник, здавивши коня острогами, вихопився з ворожого натовпу й вибіг на лід.

Здавалося, що славний козацький ватаг уже вирятувався, але смерть ще раз махнула своєю косою у його над головою: розпалений січею, Богун забув про свої ополонки, а вони й досі не замерзли, бо вже починалася весна. Згадав він про них тільки тоді, коли кінь його вже завалився. Проте й у цій пригоді не стерявся Богун, а, покинувши стремена, щоб не заважати коневі, почав плавати біля нього, держучись тільки за гриву.

Радісні вигуки та глузування залунали з польського боку, і вороги знов уже бігли до ополонки,