Сторінка:Адріян Кащенко. Славні побратими (1919).djvu/5

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


СЛАВНІ ПОБРАТИМИ.
I.

Не спокійно було на Україні. Од села до села переходили звістки про те, що швидко мають прийти запорожці, визволяти людей від польського панування. Багато парубків, котрі були завзятіші, тікали тоді від панів, та мандрували на Січ, щоб битися за рідний край, разом з запорожцями. По селах та по містах люде напружено прислухалися до всякої звістки, хвилювалися й юрбами вибігали назустіч всякому подорожньому.

Вже не вперше з запорожської Січі прилітали на Україну орли — запорожці на поміч поневоленим братам. Приводив їх Лобода, приводив Тарас Трясило, і Павлюк, і Остряниця, і богато инших ватажків, так що от уже пів-віку, як мало не що-року повставала на поляків то правобережна, то лівобережна Україна. За ті повстання поляки люто помщалися й на козаках і на селяних, та проте своєю помстою вони тільки дрятували наших людей, гартували їхні душі та збільшували в них бажання скинути з себе нестерпуче панське ярмо й вибитись на волю. Надія на перемогу над поляками не вгасала на Україні; вогонь повстання жеврівся під попілом попалених поляками українських сел, і досить було невеликого вітру з запорожської Січі, щоб той вогонь знову палахнув полумям.

У такі часи, одного літнього вечора 1648 року, до села Ступанівки, що простяглося своїми зеленими