Завдяки проробленій в цьому відношенні великій роботі партія змогла і при виборах у Верховну Раду здійснити ті демократичні принципи, які є основою Сталінської Конституції.
Вся ця величезна робота партії створила таке довір'я до партії Леніна–Сталіна, що стала можливою морально-політична єдність радянського народу, став можливим блок комуністів і безпартійних, на основі якого з 94 млн. виборців взяло участь понад 91 млн., тобто 96,8%, при чому з них за блок комуністів і безпартійних голосувало 89 844 тис. чоловік, тобто 98,6%. «Це була блискуча перемога блоку комуністів і безпартійних.
Це був тріумф партії більшовиків» (стор. 329).
В заключенні «Історії ВКП(б)» підводяться основні підсумки історичного шляху, пройденого більшовицькою партією. Це заключення підсумовує величезний політичний досвід єдиної в світі політичної партії, яка зуміла забезпечити перемогу соціалізму на одній шостій частині світу. Ця перемога забезпечена насамперед тим, що пролетаріат створив на зорі революції свою революційну партію, вільну від опортунізму, непримиренну щодо угодовців і капітулянтів, революційну щодо буржуазії і її державної влади, партію більшовиків, партію Леніна–Сталіна.
Ця перемога стала можливою, подруге, тому, що партія робітничого класу оволоділа передовою теорією робітничого руху, оволоділа марксистсько-ленінською теорією.
Це заключення, сформульоване товаришем Сталіним, дає нам усім вказівку, як треба ставитись до марксистсько-ленінської теорії.
«Марксистсько-ленінську теорію не можна розглядати, як збірку догматів, як катехізис, як символ віри, а самих марксистів, — як буквоїдів і начотчиків. Марксистсько-ленінська теорія є наука про розвиток суспільства, наука про робітничий рух, наука про пролетарську революцію, наука про будівництво комуністичного суспільства. Вона, як наука, не стоїть і не може стояти на одному місці, — вона розвивається і вдосконалюється. Зрозуміло, що в своєму розвитку вона не може не збагачуватися новим досвідом, новими знаннями, а окремі її положення і висновки не можуть не змінятися з плином часу, не можуть не замінятися новими висновками і положеннями, які відповідають новим історичним умовам» (стор. 332).
Товариш Сталін показує на ряді прикладів, до яких небезпечних наслідків могла б прийти партія робітничого класу, якби вона стала розглядати марксистсько-ленінську теорію як догму, а не як керівництво до дії, якби вона спинялася перед необхідністю відкинути застарілі висновки і замінити їх новими висновками, як це зробив Ленін у питанні про Радянську владу, в питанні про перемогу соціалізму в одній країні. Таке ставлення до революційної теорії заповідали нам і самі основоположники комунізму — Маркс, Енгельс і Ленін.
