Третім висновком з історії партії є те, що «без розгрому дрібнобуржуазних партій, які діють в рядах робітничого класу, штовхають відсталі верстви робітничого класу в обійми буржуазії і розбивають, таким чином, єдність робітничого класу, — неможлива перемога пролетарської революції» (стор. 335–336).
Четвертим уроком з усієї історії партії є той висновок, що «без непримиримої боротьби з опортуністами у своїх власних рядах, без розгрому капітулянтів у своєму власному середовищі партія робітничого класу не може зберегти єдність і дисципліну своїх рядів, не може виконати свою роль організатора і керівника пролетарської революції, не може виконати свою роль будівника нового, соціалістичного суспільства» (стор. 336).
«Може здатися, що більшовики надто багато часу приділяли справі боротьби з опортуністичними елементами в партії, що вони переоцінювали їх значення. Але це зовсім невірно. Не можна терпіти в своєму середовищі опортунізм, як не можна терпіти язву в здоровому організмі. Партія є керівний загін робітничого класу, його передова кріпость, його бойовий штаб. Не можна допускати, щоб у керівному штабі робітничого класу сиділи маловіри, опортуністи, капітулянти, зрадники. Вести смертельну боротьбу з буржуазією, маючи капітулянтів і зрадників у своєму власному штабі, у своїй власній кріпості — це значить попасти в становище людей, обстрілюваних і з фронту і з тилу. Не трудно зрозуміти, що така боротьба може кінчитися лише поразкою. Кріпості найлегше беруться зсередини. Щоб добитися перемоги, треба, насамперед, очистити партію робітничого класу, його керівний штаб, його передову кріпость — від капітулянтів, від дезертирів, від штрейкбрехерів, від зрадників» (стор. 337).
П'ятий висновок з історії партії — той, що «партія не може виконати своєї ролі керівника робітничого класу, якщо вона, захопившись успіхами, починає зазнаватися, якщо вона перестає помічати хиби своєї роботи, якщо вона боїться визнати свої помилки, боїться вчасно виправити їх відкрито і чесно» (стор. 338).
Товариш Сталін цитує вказівку Леніна, що «Всі революційні партії, які до цього часу гинули, — гинули від того, що зазнавались і не вміли бачити, в чому їх сила, і боялись говорити про свої слабості. А ми не загинемо, бо не боїмося говорити про свої слабості, і навчимося переборювати слабість» (стор. 338).
Треба тут сказати, що ніхто не дав нам всім такого прикладу критики хиб та помилок партії і самокритики, як це зробив сам товариш Сталін у своїх неодноразових виступах по цьому питанню на з'їздах, конференціях, пленумах ЦК, в пресі.
Ще в 1924 році товариш Сталін попереджав партію про те, яке величезне значення має розвиток самокритики, як основного методу виховання більшовиків.
Нарешті, шостий висновок з історії партії — це той, що необхідний найтісніший зв'язок партії з масами, що «без широких зв'язків з масами, без постійного зміцнення цих зв'язків, без
