— Чи скінчите ви коли, ґасконська ваша голово? — згукнув король.
— Сір! — не знижував голоса Тревій. — Накажіть звільнити мого мушкетера або нехай віддають його під суд.
— Слухайте, — сказав король. — Чи свідчитесь ви моїм батьком, що Атос перебував у вас підчас цієї пригоди й що він не брав у ній участи?
— Свідчуся вашим славетним батьком і вами самими, кого я шаную над усе в світі.
— Ласкаво візьміть на увагу, сір, — сказав кардинал, — що, звільнивши заарештованого, ми неспроможні будемо дізнатись правди.
— Пан Атос завжди тут і буде готовий відповідати, скоро суд забажає допитати його, — відказав пан Де-Тревій. — Він не втече, пане кардинале. Будьте спокійні. Я відповідаю за нього.
— Звичайно, він не втече, — мовив король. — Та його завжди й знайдуть, як казав пан Де-Тревій. До того ж, — додав він, знизивши голос і кинувши на кардинала благучий погляд, — треба їх заспокоїти; це — найкраща політика:
Така політика Людовика XIII примусила Рішельє всміхнутися.
— Наказуйте, сір, — відповів кардинал. — Вам належить право милувати.
— Право помилування застосовується тільки до винних, — сказав пан Де-Тревій, який хотів, щоб його слово було останнє, — а мій мушкетер невинний. Отже, ваша величність не милуєте, а чините справедливість.
— Він у Фор-Левек? — спитав король.
— Так, сір; в окремій камері, як послідущий злочинець.
— А чорт побирай! — бурмотів король. — Що ж його робити?
— Підписати наказа про звільнення, і край, — підказав кардинал. — Я вважаю, як і ваша величність, що запорука пана Де-Тревія більше, ніж достатня.
Тревій поштиво вклонився, радий, але з домішкою опаски. Він волів би, щоб кардинал ставив опір, а не так легко поступався.
Король підписав наказа про звільнення, а Тревій узяв його з собою.
Коли він виходив, кардинал приязно всміхнувся до нього і, звертаючись до короля, сказав:
— У ваших мушкетерів, сір, між старшиною й салдатами цілковита гармонія. Це корисно для служби і стає їм за честь.
