— І справді, він великий боягуз, — погодився коршмар, підходячи до Д'Артаньяна. Він гадав через підлещування замирити з бідним хлопцем.
— Він великий боягуз, але вона прекрасна, — шепотів Д'Артаньян.
— Хто вона? — звідався коршмар.
— Міледі, — помимрив Д'Артаньян і знову зомлів.
— Щодо мене, — сказав коршмар, — я втратив двох пожильців, залишається оцей.
Проте, він робив такі розрахунки, не спитавши свого пожильця. Назавтра о п'ятій рано Д'Артаньян прокинувся, пішов до кухні, попросив вина, оливи, розмайрину і з рецептом матері в руках зробив бальзам, яким помастив свої численні рани й сам поклав нові перев'язки, відхиляючи лікарську допомогу. Того ж таки вечора він був вже на ногах, а ще за день майже зовсім одужав. Та коли зайшов час платити за розмайрин, оливу й вино, — це була єдина витрата коршмаря на нього, бо Д'Артаньян перебував на суворій діеті, — він знайшов у кешені обшмульганий бархатний гаманець, а в ньому 11 екю; лист же на адресу пана Де-Тревія зник.
З великим терпінням молодий чоловік почав шукати цього листа, двадцять разів вивернувши всі свої кешені та кешеньки, переворушивши свою торбу, відчинивши та зачинивши свій гаманець. Коли ж він упевнився, що листа не знайти, його втретє поняв напад божевілля, який ледве не викликав нової витрати на вино та ароматичну оливу, бо, бачивши, що шалений хлопець загрожує потрощити все в коршмі, якщо листа не буде знайдено, коршмар взявся за рогатину, жінка вхопила мітлу, а слуги дрючки — ті самі, якими вони орудували позавчора вже.
— Оддайте мені рекомендаційного листа! — кричав Д'Артаньян. — Рекомендаційного листа!.. Або я вас усіх, як тетеревів, наштиркну на рожен!
На жаль, одне тільки завадило йому здійснити свою загрозу: як ми вже сказали, шпаду його перебито в першому бої і про це він зовсім забув. Отже, коли Д'Артаньян хотів витягти свою зброю із піхов, то в руках його опинився тільки уламок шпади у 8 чи 10 пальців завдовжки, який коршмар учора старанно засунув у піхви.
Обміркувавши справу, коршмар погодився, що вимога мандрівця справедлива.
— А справді, — сказав він, спустивши рогатину, — де ж лист?
— Так, так! Де лист? — кричав Д'Артаньян. — Перш за все, я вас попереджаю, лист цей до пана Де-Тревія, і він
