до себе осіб, уславлених умінням орудувати шпадою. Часто ввечорі Рішельє й Людовік XIII, граючи в шахи, сперечалися, обмірковуючи гарні прикмети своїх небоян. Кожен похвалявся виправкою та мужністю своєї варти. Висловлюючися про вухо людське проти дуелей та бійок, вони потай настренчували їх одних проти одних і відчували щирий жаль або надмірну радість з приводу їхніх переваг чи поразок.
Де-Тревій розгадав пристрасть свого пана і через це користувався тривалою й незмінною ласкою короля, а той не залишив по собі пам'яті людини, дуже вірної своїй приязні.
Салдати Де-Тревія — то був леґіон баламутів, що слухалися тільки його одного.
Неохайні, п'яні, обшарпані, мушкетери короля, чи краще пана Де-Тревія, тинялися по шинках, гульбищах, картярських кублах, галасували на ціле горло, покручували вуси, брязчали шпадами, при всякій нагоді охоче штовхали ґвардійців пана кардинала й, з тисячею жартів, витягали серед вулиці шпаду. Подеколи їх убивали, але вони були певні, що за ними поплачуть і за них помстяться. Зчаста вони сами вбивали і тоді були певні, що не засидяться в тюрмі: пан Де-Тревій невдовзі визволяв їх. Люди, що по них плакала шибениця, вони тремтіли перед ним, як школярі перед учителем, слухаючись кожного його слова, готові вмерти, аби уникнути щонайменшого його докору.
Використовуючи своє значіння, свою вроду й вплив, капітан мушкетерів викликав захоплення, острах і любов до себе й невідступно був при дворі.
Двір жив у розкошах. Опріч ранкового прийому у короля й кардинала, в Парижі налічували тоді близько двохсот малих прийомів. З-поміж цих двохсот малих прийомів прийом у Де-Тревія був один із найвідвідуваніших.
Дворище його будинку по вулиці Старого голубника скидалося на табір від шостої ранку — влітку і восьмої — взимку. П'ятдесят чи шістдесят мушкетерів, що раз-у-раз мінялися, аби ввесь час удавати з себе значну силу, безперестанку походжали там, озброєні по-військовому, готові на все. У передпокої на довгих круглих лавах відпочивали вибранці, тобто, кого запрошено. Зранку й до ночі тут стояло дзижчання, а пан Де-Тревій в своєму кабінеті, сумежному з передпокоєм, приймав відвідачів, вислухував скарги, давав накази і, як король з люврського балькону, міг з свого вікна зробити огляд своїм салдатам.
У той день, коли з'явився Д'Артаньян, було велике зібрання, а надто як на провінціяла, що тільки но прибув із своєї глушини.
