веля з Жіль Пер. Нїхто з тих людий не мав морської хороби, і їх час сходив за випивкою шампана з капітаном Зуава, добрим, дуже жвавим марсельцем, котрий мав свій дім і в Альжері і в Марселї, і відповідав свойому веселому призвищу Барбасу.
Тартарен з Тараскону вигнав би їх всїх під чотири вітри… Їх веселість подвоювала його хоробу.
Нарештї на третій день по полуднї, на бортї корабля счинив ся надзвичайний рух, котрий вивів нашого героя з його довгого зацїплення. Спереду зазвонив звоник. Було чути, як важкі чоботи матросів бігли через місток. „Машина вперед!.. Машина назад“, кричав хрипкий голос капітана Барбасу.
Потім: „машина стоп!“ довге стояннє, потрясеннє і більше нїчого…
Нїчого окрім того, що пакетбот гойдав ся мовчки з права на лїво, як бальон в повітрі.
Ся дивна тиша настрашила тарасконця.
„Ратуйте! ми потопаємо!“ закричав він страшним голосом, і неначе маґічно відзискавши свої сили, він вискочив з ліжка і разом зі своїм арсеналом побіг на місток.
Не потопали, але тільки прибули. Зуав тільки прийшов у пристань. — Пристань була чудова, з чорного від глибини водою, але мовчазна, сумна, майже порожня. — Просто на узгірю Альжір білий, з своїми маленькими хатками матової білизни, котрі спускали ся до моря, притулені одна до другої. — Виставка білизни на косогорі Медона.
