уже двадцять лїт мешкаю в сїй провинції. Правда трапляєть ся часом чути оповідання… Менї здаєть ся, що ґазети… Але се далеко далї, там на південь…
В сїй хвилинї вони прийшли до шиночку. — Шиночок був типовий, які звичайне бувають на передмістях, напр. такі можна видїти і у Ванї і у Пантенї, з виноградною лозою над дверима, з білярдовими кіями намальованими на стїнї з таким знаменитим написом:
Зустріч Кріликів!.. О Бравіда, яка памятка![1]
Ся перша пригода могла би здаєть ся, хоч би кого знеохотити. Але люде такого гарту як Тартарен, не легко звертають з своєї дороги.
„Леви на полуднї“, подумав герой: „Ну щож! ходїм на південь“.
І проковтнувши свій останнїй кавалок, він встав, подякував свойому господареви, подав навіть руку бабі без жадної злостливости, проляв останню сльозу над нещасливим Нуаро́ і хутко повернув ся в Альжер з твердими намірами спакувати свої річи і їхати того-ж таки самого дня на південь.
На жаль великий шлях з Мустафа, здавало ся, від учера подовшав: пекло сонце, стояв хмарою порох! Шатро стало дуже важким!..
Тартарен не мав відваги йти пішки до міста, він дав знак стати першому ж омнїбусу, котрий проїздив повз, і влїз в середину…
- ↑ Тут гра слів основана на тому, що слово lapin означає також чоловіка бравого і Бравіда завше кликав Тартарена „lapin“ (молодець).
