порожні, гнїзда покинуті. Нї шпака, нї перепелицї не було, не кажу вже крілика, або чека̀ла подорожника. А між тим дуже вже привабливі сї гарні пригорки тарасконські: кругом пахне миртами, лавандою, розмарином, мускатним виноградом з солодким запахом, на лозах, котрі ідуть поспіль по над берегом Рони, діявольски принадні вони… Так, але Тараскон ззаду, і серед маленького світа шерсти і піря про нього йшла погана слава і навіть перельотні пташки густо підкреслили його в своїх дорожних мапах і коли дикі качки, спускаючись великим трикутником коло Камарги помітять здалеку дзвіницї сього містечка, та, що летить в голові, зараз же голосно кричить: „Ось Тараскон!.. ось Тараскон!..“ і вся зграя дає доброго гака.
Скоро в сїй сторонї від дичини не лишилось нїчого, окрім одного старого хитрого зайця, котрий викручував ся якимсь дивом з під тарасконських стрілів і уперто оставав ся там на життє! В Тарасконї сей заїць був дуже відомий, йому навіть дали імя. Він звав ся „Швидкий“. Знали, що він має свою нору на землї пана Бомпара, через се (поправдї кажучи) цїна на сю землю подвоїлась і навіть потроїлась, але ще й досї не могли до зайця добрати ся. В часи, про які йде мова, було два або три божевільних, котрі завзяли ся були на нього. Решта ж махнула на нього рукою і Швидкий з того часу став предметом забобонів місцевих, хоча тарасконець дуже мало забобоний по своїй природї і навіть їсть паштет з ластівок, коли він їх найде.
— Та правда! ви мене спитаєте: коли дичина така незвичайна для Тараскона річ, то щож роблять тарасконські стрільцї що недїлї.
Що вони роблять?
Боже мій! Вони ідуть в чисте поле, за дві або три верстви від міста. Вони збірають ся маленькими гуртками, по пять або шість, росташо-
